У разі, коли пріоритет надається співвідношенню xmax > x /5, політик отримує xmax в першому періоді та уходить у відставку. Відповідно виборець в кожний момент часу t зазнаватиме втрат хтах, тобто максимально можливих втрат. Це найгірший варіант для виборців в даній моделі [13].

У разі, коли xmax < x /5, політик надасть перевагу отриманню х* щоразу, в кожному періоді, тобто скористується стратегією «довгострокового перебування».

Якщо модель «політик-виборець» поглибити за допомогою трансакційних витрат (під якими розуміється процес ведення переговорів), можемо спостерігати наступні закономірності. Процес обрання та відсторонення політиків пов' язаний з певними витратами.

Розглянемо модель з неперервним часом t [0, + да).

Припустимо, існують впорядковані моменти часу (вибори) te, коли витрати переобрання дорівнюють EC (election costs), в інші моменти часу t витрати переобрання дорівнюють IC (impeachment costs). При цьому: EC < IC. Це означає, що існують певні проміжки часу (вибори), за яких можлива зміна існуючих політичних діячів з достатньо низькими витратами, в інші ж моменти ці витрати перевищують витрати виборів. За допомогою D позначатиметься далі тривалість одного терміну правління політика.

Політик буде переобраний у випадку, коли сумарний потік ренти з моменту останнього обрання не перевищить величини х*, і буде достроково відсторонений в разі, якщо накопичена ним рента перевищить х**, де х** - додаткова «міра терпимості», якою описується поведінка виборців.

Вибір стратегії поведінки залежатиме від співвідношення між x*, x** и xmaxD (xmaxD - максимально можливий потік політичної ренти за один термін правління) [13].

Надалі спрацьовує такий механізм побудови політико-ділового циклу. Якщо політик обирає стратегію довготривалого перебування, то в кожний термін правління він одержуватиме потік рентних платежів х*. Максимізуючи дисконтований потік рентних платежів, політик на початку кожного періоду прагне максимально швидко отримати х* за проміжок часу х*/хтах, а потім вести максимально «чесну» діяльність до нових виборів.

Ми не можемо сказати, яким чином буде реалізовано процедуру вилучення ренти політиком, але структура платежів відповідатиме фазам опортуністичного політико-ділового циклу У. Нордхауза.

Одразу після виборів відбувається період посилення жорсткості політики, що проводиться урядом (монетарної чи фіскальної). В рамках даної моделі це відповідає втратам виборців. Перед виборами політика розширення відповідає ділянці, на якій виборець отримує максимальний рівень доходів.

Крім того, слід пам'ятати, що у випадку, коли D перевищує певну D*, політик надає перевагу стратегії «швидкої наживи». Цей ефект виникає тому, що при збільшенні термінів виборів D, стратегія «довгострокового перебування» починає приносити все меншу і меншу вигоду, в той час як стратегія «швидкої наживи» при достатньо високих значеннях D вже не залежить від тривалості терміну, оскільки все одно призводить до імпічменту.

Перейдемо до визначення, яким чином період правління політиків впливає на стан виборців. Для цього необхідно побудувати функції втрат виборців L1 і L2; втрати при цьому розглядаються як усереднені за часом.

Якщо політик обирає стратегію «довгострокового перебування», то втрати виборця визначатимуться функцією L1 [13]:

Дана функція визначається таким чином: ситуація D < x*/ xmax відповідає випадку, коли політик, отримуючи весь термін xmax, переобирається на наступний строк. При цьому кожний момент часу втрати виборця складають xmax і до них додаються втрати від виборів EC, приведені до одного моменту часу. Другий випадок, при D3 x*/ xmax, виникає, коли за строк виборів політик в змозі повністю отримати x*, тому середні втрати за період складатимуться з загальних втрат x* і затрат на вибори EC.

Втрати виборця за умов обрання політиком стратегії «швидкої наживи» визначаються функцією L2 [13]:

Даній функції також відповідають два випадки. Ситуації D < x**/ xmax відповідає випадок, коли термін закінчується раніше, ніж наступає імпічмент. Тоді в кожний момент часу виборець втрачає xmax, і після закінчення терміну наступають вибори з витратами EC. У випадку, коли D > x**/ xmax, політик змушений піти у відставку раніше строку D і при цьому витрати перевиборів дорівнюють IC.

Найкращим станом для виборця був би стан, коли політик обирає стратегію «довгострокового перебування», тоді необхідно було б встановити максимально можливе D. Однак максимально можливим D буде D*, після перевищення якого політик надасть перевагу використанню стратегії «швидкої наживи».

Таким чином оптимальною для виборців є в більшості випадків ситуація, за якої політик використовує політику «довгострокового перебування», і лише в деяких випадках, за умов значних виборчих витрат, для виборця становиться оптимальною стратегія «швидкої наживи» [13].

Отже, політик, виходячи з власної внутрішньої мотивації, може обрати один з двох варіантів стратегії поведінки: за умов стратегії «швидкої наживи» він одноразово отримує свою ренту xmax, після чого йде з політичної арени (в залежності від стану його репутації - з шансами або без на повернення через певний проміжок часу). У разі, якщо він обирає стратегію «довгострокового перебування», він постає перед новою проблемою - яким чином за допомогою наданих йому владних повноважень можна схилити вибір електорату на свою користь. Набір його подальших дій формуватиметься в рамках циклічності політичної ділової активності і залежатиме від характерної даному суспільству на даний проміжок часу теорії-моделі політико-ділового циклу.

Прагнучи використати означені вище теоретичні здобутки в аналізі вітчизняного досвіду, доцільно, в першу чергу, зупинитися