Така дуальна медіа-система виникла з медіа-системи при існуванні громадських засобів масової інформації, тобто з «моно медіа-системи» в Європі. Відповідно до даних західноєвропейського дослідника Ж.-К. Бургелмана, у результаті комерціалізації аудіовізуальних ЗМІ в Європі, 60 % каналів були комерційними у 1990 р., на противагу 1980 р., коли менш ніж 5 % всіх каналів в Європі були комерційними [3, с. 126]. Отже, від 1998 р. в Європі зараз налічується більше комерційних каналів радіо та телебачення, ніж громадських.

За таких умов громадські медіа намагаються відшукати своє місце в умовах існування сучасної медіа-системи в Європі, підвищуючи свою конкурентоспроможність завдяки використанню нових стратегій таких як, наприклад, реклама, спонсорська допомога, розважальні передачі та інше, що зазвичай притаманні комерційним медіа. Як зазначають Р. Коллінс та К. Марроні, «телемовлення змінюється, і Бі-Бі-Сі (the BBC) повинні змінюватись разом із ним» [4, с. 139]. Але громадські ЗМІ також широко критикуються за свої спроби змінитися у новій медіа-реальності. Наприклад, Ж.-К. Бургелман підсумовує, що у результаті вищезазначених змін зараз фактично немає систематичної різниці між громадським та комерційним телемовленням [3, с. 130]. Загалом, модель громадських медіа вже не може бути єдиною в сучасному світі, а тому повинна конкурувати з іншими медіа-моделями.

На противагу медіа-системі Західної Європи, у багатьох інших країнах світу, наприклад США, громадське телебачення існує лише у маргінальній формі там, де воно взагалі існує. У медіа-системі США головні медіа-канали є комерційними. Вчений Л. Серес вважає найбільш визначальною рисою громадських медіа США «Американську громадську службу» («PBS») та її визначення як приватної, неприбуткової корпорації [16, с. 157]. Більше того, телемовлення було завжди на комерційній основі у США, і регулювання телемовлення в цій країні було засновано на «вірі у безпомилкову мудрість ринкових сил» [6, с. 281]. Науковець Е. Херман критично ставиться до існування моделі приватних ЗМІ у США стверджуючи, що «у системі, де сконцентроване багатство та влада, нерівність управління ресурсами безперечно впливає на доступ до медіа з боку громадськості та на якість самого телемовлення комерційних медіа» [8, с. 82]. Отже, така медіа- система різко контрастує з європейською моделлю, де телемовлення від самого початку було або державним, або громадським. Узагальнюючи словами визначного західного медіа-дослідника Д. МакКуаіла, хоча вільна ринкова модель домінує у США, але це не робить її автоматично прийнятною для решти світу [11, с. 148].

Хоча громадські медіа відіграють важливу роль на медіа-ринку Європи на відміну від інших країн світу, однак певні істотні розбіжності існують між країнами Європи щодо діяльності громадських медіа та їх структури. З одного боку, успішні моделі громадських медіа функціонують у Німеччині, Франції та Скандинавських країнах, у той час як в інших країнах Західної Європи таких, як Італія, Іспанія, Португалія та Греція перед громадськими медіа постають різноманітні проблеми. З іншого боку, Бі-Бі-Сі (the BBC), громадське радіо та телебачення у Великій Британії, яке було засновано ще у 1922 р. і має найдовшу історію громадського мовлення в Європі, є визнаним лідером серед громадських медіа у світі. Хоча, потрібно зазначити, що Велика Британія не була єдиною країною, яка запровадила громадські медіа у першій половині ХХ століття, але інші такі країни підпали під фашистський або нацистський контроль. Отож, громадські медіа були запроваджені в континентальній Європі головним чином після 1945 р. і переважно були змодельовані з Бі-Бі-Сі (the BBC) у Великій Британії. Отже, розглянемо більш докладно успішні моделі громадських медіа у країнах Західної Європи та модель Бі-Бі-Сі (the BBC) у Великобританії.

Дослідники по-різному пояснюють причини успішної або не досить успішної діяльності громадських медіа у різних країнах Європи. Так, Д Мак- Куаіл звертає увагу на те, що менші нації в Європі часто мають найсильніші традиції громадського телемовлення через свою потребу захистити свої національну ідентичність, в тому числі національну мову. Дослідник наводить приклади Скандинавських країн, де система громадських мас-медіа була найменше дестабілізована у змінному технологічному та комерційному оточенні [11, с. 157]. Д. Палетц та К. Якубович пов'язують сильну систему громадських медіа у Сполученому Королівстві з існуванням чотирьох націй в межах однієї країни (Англія, Шотландія, Уельс та Північна Ірландія) і, отже, з потребою наголошувати на культурній та соціальній ролі громадських медіа [15, с. 174-177]. А от вчені Дж. Тансталл та Д. Мачин вважають, що громадське телемовлення у Західній Європі постраждало головним чином від політичних впливів на функціонування даних ЗМІ, тобто ці країни «не змогли консолідувати традицію політичної нейтральності» [19, с. 92].

Також важливо зазначити, що Європейський Союз тепер відіграє суттєву роль у формуванні медіа регулювання в Європі на відміну від попередньої ситуації у цьому напрямку протягом майже всього ХХ століття. Незважаючи на те, що ЄС ще й досі не має єдиної політики щодо комунікацій [12, с. 248], органи ЄС такі, як: Рада Європи, Європейська Комісія, Європейський Парламент та їх комітети займаються