УДК 32.01 (091)

Соловйова А.С.

ПРОБЛЕМА КОНФОРМІЗМУ ЯК ПРОЯВУ ПРАГНЕННЯ ОСОБИ ДО ПІДКОРЕННЯ У ЗАРУБІЖНІЙ ПОЛІТИЧНІЙ ДУМЦІ 30-70-х рр. ХХ століття

У даній статті аналізується проблема конформізму та конформної поведінки, розроблена представниками зарубіжної політичної думки 30-70-х рр. ХХ століття. Розглянутий внесок до розвитку даного поняття таких класиків політичної та психологічної науки як В. Райх, Е. Фромм, К. Хорні, Б. Беттельгейм, Е. Берн, а також Г. Маркузе, Т. Адорно; особливий акцент робиться на співвідношенні цього поняття із проблематикою підкорення особи владному впливу.

Ключові слова: конформізм, політична думка, конформна поведінка, підкорення.

В данной статье анализируется проблема конформизма и конформного поведения, разработанная представителями зарубежной политической мысли 30-70-х гг. ХХ века. Рассмотрен вклад в развитие данного понятия таких классиков политической и психологической науки как В. Райх, Э. Фромм, К. Хорни, Б. Беттельхейм, Э. Берн, а также Г. Маркузе, Т. Адорно; особый акцент сделан на соотношении этого понятия с проблематикой подчинения личности властному влиянию.

Ключевые слова: конформизм, политическая мысль, конформное поведение, подчинение.

This article deals with the problem of conformism and conformistic behaviour which has been investigated by the representatives of the foreign political thought of the 30-70s of the XX century. The contribution to this conception of such classics of the political and psychological sciences as W. Reich, E. Fromm, K. Horney, B. Bettelheim, E. Berne, and G. Marcuse, T. Adorno; the main stress is done on the correlation of this concept with the problems of person's subjection to the authority influence.

Key words: conformism, political idea, conformal conduct, submission.

Прагнення до свободи завжди вважалося цілком природним для кожної людини. Проте за первинністю задоволення на першому місці все ж таки стояли фізіологічні (їжа, вода, сон) та екзистенціальні потреби, тобто потреби у безпеці. Відповідно, коли складалися обставини, за яких особа мала обирати між свободою та безпекою (до речі, частіше за все реальна неминучість такого вибору мала доволі ілюзорний характер), вона зупинялася на останній, оскільки так почувалася значно комфортніше. Відтак стратегія поведінки, яку прийнято називати конформістською, ставала все більш поширеною у країнах із різними політичними режимами та державними устроями.

Досить часто конформізм, який можна розуміти як пристосування, пасивне прийняття існуючого порядку, пануючих думок особистості, а також відсутність власної позиції, некритичне слідування загальним поглядам, тенденціям, авторитетам, у діяльності людини призводить до панування посередності, рабської психології, а отже, до застою, рутини, загибелі творчих думок та ідей, пошукової активності членів суспільства.

Проте, на думку авторки, треба уникати однозначних оцінок даного явища і враховувати, що конформізм - багатовимірний та дуже складний феномен, тобто у ньому є політичний, соціальний та психологічний вимір. Таким чином, необхідність вивчення політологічних та психологічних особливостей конформності особи є очевидною. Саме аналіз різноманітності тлумачень поняття конформізму та конформної поведінки, що надавалися різними авторами у 30-70-х роках ХХ століття, являє собою основну проблему дослідження даної статті.

У політології та соціології проблема конформізму досліджувалася в рамках різних наукових традицій: психоаналітичної, соціально-психологічної, в структурному функціоналізмі та інших. З. Фрейд, наприклад, виділяв такі механізми формування соціального конформізму, як насильство, залякування, національний і соціальний нарцисизм, ідентифікація з вождем і правлячими елітами, сексуальне придушення і т. д. Конформізм як «втеча від свободи», від страху і самотності досліджували Е. Фромм [14; 15; 16; 17], К. Хорні [18; 19]; «одновимірну людину» й авторитарну особу вивчали Г. Маркузе [9; 10], Т. Адорно [1; 2], В. Райх [11] та інші вчені, роботи яких і стали основною джерельною базою для аналізу питань, поставлених у статті. Серед вітчизняних дослідників, які здійснювали критичний аналіз даної проблеми, можна назвати, перш за все, П. Давидова [5], В. Калошина [6] тощо.

Метою статті є визначити специфіку розгляду поняття конформізму та конформної поведінки означеними дослідниками у 30-70-х рр. ХХ століття в контексті підкорення особи владному впливу.

Питання конформізму не лише широко аналізувалися мислителями різних напрямків з теоретичного боку, але й досліджувалися емпірично, шляхом проведення експериментів, які виявляли ступінь конформності індивіда та його схильність до підкорення. Проте предметом розгляду даної статті є саме загальнотеоретичний розгляд специфіки визначення конформізму у зарубіжній політичній думці 30-70-х рр. ХХ століття.

У зв'язку з тим, що конформізм являє собою поширене явище, яке суттєво загрожує як розвитку людини, так і суспільства в цілому, то його вивченню, дослідженню приділяється значна увага в політології, соціальній та політичній психології. Тому, на думку авторки, доцільно розглянути різноманітність розуміння та оцінки даного явища.

Сам термін «конформізм» походить від латинського слова conformus - подібний, схожий. Традиційно він означає некритичне прийняття та слідування пануючим думкам і стандартам, стереотипам масової свідомості, традиціям, авторитетам, принципам, установкам і пропагандистським кліше. Конформізм включає такі риси, як відсутність індивідуальності, стандартність, піддатливість маніпуляціям ззовні, консерватизм. У формуванні конформізму як якості особи значну роль грають зовнішні обставини, і при сприятливих для формування цієї якості особових характеристиках вирішальну роль можуть грати страх, віра, імперативи внутрішньогрупової солідарності, пропаганда і бездумне слідування загальноприйнятим нормам [12].

Конформна особа може по-різному сприймати власну залежність від влади, від загальноприйнятих стереотипів. Залежність може сприйматися на негативному емоційному фоні як вимушена, але