Український дослідник В. Калошин розуміє конформність як пристосування, слідування чужій думці, свідомо розраховане на те, щоб не створюючи собі зайвих труднощів у спілкуванні та взаємодії з людьми, досягти поставленої мети. Конформною називають таку поведінку людини, коли вона свідомо, розходячись в думках з оточенням, все-таки погоджується з ним, виходячи з будь-яких кон'юнктурних міркувань (особистої вигоди на шкоду істині). Саме конформна поведінка перешкоджає становленню самостійної, незалежної особистості, здатної мати та відстоювати власну думку [6, с. 58]. Відомий психіатр А. Личко виділяє конформність як акцентуацію характеру - «конформний тип» - і також наголошує на тому, що цей тип демонструє бездумне, а часто просто кон'юнктурне підкорення будь-яким авторитетам, більшості в групі. Головне життєве кредо таких людей - «бути як усі» [6, с. 59].

Отже, така людина завжди готова підкорятися будь-якій новій владі, швидко та без проблем змінює свої переконання, якщо обставини цього вимагають. Проте в контексті проблеми підкорення особи владному впливу ми можемо не погодитися з названими авторами щодо обов'язковості такої характеристики конформної поведінки як кон'юнк- турність та розходження в думках з оточенням. Досить часто необхідність знайти підтримку вищої сили та перекласти на неї відповідальність за прийняття своїх рішень зумовлює внутрішню переконаність особи у підтримці позиції панівної сторони, а отже ми далеко не завжди можемо говорити про «внутрішню незгоду», «кон'юнктурні міркування» та «особисту вигоду на шкоду істині».

Конформісту притаманний вузький погляд на світ, підвищена чутливість до того, що прийнято, до ритуалу, соціальних умовностей. Виявляючись догматиком, він поділяє людей на «своїх» і «чужих», причому по відношенню до чужих переповнений ворожнечею та забобонами. У цьому випадку ми можемо провести паралель із авторитарною особистістю, яка так само нетерпимо ставиться до усього «іншого», саме тому конформізм є невід'ємною характеристикою такого типу характеру.

В психології та соціології конформність розглядається як один із засобів соціалізації, проте І. Кон та О. Петровський вказували на негативний вплив на свідомість особистості конформістської поведінки, особливо у молоді. С. Московічі розглядає конформізм як стадницький рефлекс у психології великих груп (натовпу) [5, с. 6].

На думку французького соціолога та психолога Г. Лебона, у сучасному суспільстві виникає та поширюється нове соціально-психологічне явище - масовий індивід: конформний споживач і продукт масової культури, який легко стає частиною натовпу [7, с. 15-254]. Згідно зі схемою американського соціолога, одного із засновників школи структурно- функціонального аналізу Р. Мертона, тотальне підпорядкування - конформізм - має на увазі всього лише згоду із суспільними цілями та законними засобами їх досягнення [13, с. 99-111].

Американський дослідник Д. Майєрс зауважує, що конформізм - це зміна поведінки або переконань в результаті тиску групи і виявляється він в двох формах: поступливість - це зовнішнє слідування за групою при внутрішній незгоді; схвалення - це повна відповідність переконань і вчинків соціальному тиску. Відповідно до цієї точки зору конформізм як прояв прагнення особи до підкорення являє собою квінтесенцію двох означених форм, оскільки може включати в себе як внутрішню незгоду, так і реальну переконаність або ілюзорну впевненість в правильності панівної позиції.

Конформізм залежить від характеристик групи: найбільший ступінь конформізму люди проявляють тоді, коли стикаються з одностайною думкою трьох і більше осіб, достатньо привабливих і таких, що мають високий статус. Найвищий рівень конформізму виявляється також у тому випадку, коли відповіді даються публічно (у присутності групи) і за відсутності попередніх заяв [8, с. 297].

У контексті зв'язку із групою конформізм - це, перш за все, зміна поведінки або переконання у відповідь на груповий тиск. Отже, явище конформізму пов'язане з тим, як може група впливати на окрему людину. Якщо людина погоджується з думкою більшості, з думкою або переконанням групи - вона одержує підтримку і схвалення. Конформісти часто складають більшість і швидше за все, людина просто боїться змінювати життя, прагнути нового, забувати старе.

Як ми бачимо проблематика конформізму є достатньо розробленою, проте, не заперечуючи важливості внеску вказаних дослідників для розвитку поняття конформізму та конформності, все ж можна говорити про те, що фундамент даного концепту був закладений у 30-70-х роках ХХ століття такими класиками політичної, психологічної та соціологічної науки як В. Райх, Е. Фромм, К. Хорні, Г. Маркузе, Т. Адорно, Б. Беттельгейм, Е. Берн тощо, праці яких в контексті проблематики конформізму авторка і пропонує розглянути.

Одним з перших відомий європейський та американський психолог В. Райх відзначив, що несвідомість, аморфність, конформізм народу небезпечні і є причиною виникнення диктатур, тоталітаризму, фашизму. Наприклад, на Нюрнберзькому процесі високопоставлені фашисти виправдовували свої злочини, стверджуючи, що вони були солдатами фюрера, і всього лише «виконували наказ». Схильність підтримувати чинну владу, є, як ми знаємо, однією з важливих характеристик авторитарної та конформної особистості. У своїй праці «Подивись на себе, маленька людино!», написаній у 1946 році, В. Райх також зауважує, що маленька людина завжди на боці гонителів [11, с. 8], тобто більш сильної сторони, недивлячись на її змістовні характеристики, а це, до речі, є однією з визначальних характеристик