Безперечно, класиком у розробці питань конформізму як політики погодництва й автоматики можна вважати Е. Фромма. Якщо перший механізм втечі від свободи, який він розглядає в своїй однойменній роботі і для якого характерні садистсько- мазохістські тенденції, більше характерний для держав із тоталітарним, авторитарним режимом, то явище «вимушеного конформізму», яке полягає у відмові від самого себе та перетворенні людини на автомат (homo automaton) при впевненості самого індивіда, що він керується виключно власною волею та власним вибором, характерне для так званих сучасних демократій.

Історичний розвиток людства, на думку Фромма, доцільно поділити на наступні послідовні стадії за критерієм визначення пануючої влади:

Панування церкви.

Влада держави.

Влада розсудку та громадської думки, які стають головними знаряддями конформізації [14, с. 323].

Тобто зараз людство якраз переживає епоху ілюзорної свободи, автоматики реакцій та вимушеного конформізму.

Саме тому цей механізм, конформізація та автоматика, є рятівним рішенням для більшості нормальних індивідів в сучасному суспільстві. Для того, щоб уникнути проблем самотності та тривожності у цьому випадку «...індивід перестає бути собою; він повністю засвоює тип особи, пропонований йому загальноприйнятим шаблоном, і стає таким самим, як всі інші, і таким, яким вони хочуть його бачити. Зникає відмінність між власним «я» і навколишнім світом, а разом з тим і усвідомлений страх перед самотністю і безсиллям» [14, с. 240].

Для людини, що обрала для себе конформізацію як засіб позбавлення від свободи, уникнення відповідальності та конфліктів із зовнішнім світом, характерні, перш за все, псевдобажання, псевдо- мислення та псевдопочуття, тобто всі три психічні акти - вольова спрямованість, думка та почуттєве сприйняття - замінюються відповідними шаблонами. А відтак більшість досягнень сучасної демократії зводяться нанівець, оскільки «право виражати власні думки дійсно має якийсь сенс тоді і лише тоді, коли ці думки дійсно існують» [14, с. 307].

Внаслідок існування цілого ряду актів псевдо- діяльності і використання людиною шаблонів, які дають їй лише ілюзію вільного вибору та повноцінної свободи, ми можемо говорити про підміну справжньої особистості так званим «псевдо - «я», яке «...лише виконує функцію, приписану йому зовні» [14, с. 263], тобто людина може почувати себе комфортно у суспільстві лише, якщо вона відповідає усім параметрам соціальної ролі та соціального статусу, які визначені для неї соціумом.

Таким чином, розглянувши особливості механізму поведінки погодництва та автоматики, Е. Фромм формулює імператив конформізації: «людина може бути упевнена в собі лише в тому випадку, якщо живе відповідно до очікувань інших» [14, с. 325].

У статті «Людина - вовк чи вівця?» Е. Фромм зауважує, що за пристрасним прагненням до статусу і конформізму ховається потреба, іноді навіть сильніша, ніж потреба у фізичному виживанні. Явним доказом тому є готовність людей ризикувати своїм життям, жертвувати своєю любов'ю, відмовитися від своєї свободи і власного мислення тільки заради того, щоб стати членом стада, йти з ним в ногу і досягти таким чином самоототожнення, навіть якщо воно є ілюзією [15]. Надалі він доповнює характеристики конформізму тим, що замість доіндивідуалістичної кланової ідентичності розвивається нова стадна ідентичність, в якій відчуття тотожності покоїться на відчутті безумовної приналежності до натовпу [17, с. 64-65].

Отже, за характеристиками Е. Фромма, єдиним притулком, що дає відчуття тотожності, виявляється конформізм, одним з основних аспектів якого є процес нівелювання смаків та суджень і нестача якого карається не тільки словесним засудженням, але іноді й жорсткими заходами впливу.

Конформізм - це той механізм, за допомогою якого володарює анонімний авторитет. «Мені слід робити те, що роблять всі, отже, я повинен пристосуватися, не відрізнятися від інших. Не треба задаватися питанням, маю я рацію чи ні; питання в іншому - чи пристосувався я, чи не є я особливим. Ніхто не владний наді мною, окрім стада, частиною якого я є і якому я підлеглий». До речі, «анонімна влада й автоматичний конформізм в значному ступені є результатом нашого способу виробництва, що вимагає швидкого пристосування до машини, дисциплінованої поведінки мас, спільних смаків, а також ненасильного (добровільного) підкорення» [16, с. 33, 36].

Отже, конформізація, як явище погодництва та автоматики, в трактовці Е. Фромма логічно доповнює проблематику прагнення до підкорення та уточнює поняття свободи у її дуалістичному тлумаченні.

Таким чином, внесок даного дослідника до розробки проблематики конформності в контексті підкорення особи владному впливу є безсумнівно важливим, оскільки він одним з перших наголошує на причинно-наслідковому зв'язку концептів автоматичного конформізму та добровільного підкорення, наголошуючи на аспектах авторитету, ідентичності, рольових очікувань та шаблонності й стереотипності поведінки.

Колега Е. Фромма та відома представниця неофрейдизму К. Хорні у своїй роботі «Невротична особистість нашого часу» також зазначала про існування «загального принципу знаходження задоволення через втрату власного «Я» за допомогою розчинення своєї індивідуальності в чомусь більшому, шляхом позбавлення «Я» від сумнівів, конфліктів, болю, обмежень та ізоляції» [19, с. 216]. Як бачимо, це фактично один з варіантів пояснення причин формування конформної стратегії поведінки особи. Надалі, у наступних своїх дослідженнях (зокрема, «Невроз та особистісне зростання») вона вводить термін «погодництво» (рос. «соглашательство»), який характеризує як «угоду із долею», що передбачає винагороду за покірність диктату обраного рішення» [18, с. 16] За наданими К. Хорні характеристиками тип, що прийняв рішення про погодництво (змирення, підлеглість), схильний підкорятися іншим та