Розглянемо деякі особливості виборів 2002 року до німецького Бундестагу, які стосуються передвиборчої політичної поведінки та успіхів ХДС/ХСС під час та в результаті виборчої кампанії.

У виборах взяли участь 29 політичних партій та виборчих об' єднань Німеччини, з них подолали 5% відсотковий бар'єр 4 суб'єкти виборчого процесу: СДПН, блок ХДС/ХСС, Союз 90/"Зелені" та ВДП. Партія Демократичного соціалізму також представлена

офіційного звіту виборчої комісії голоси виборців розподілилися в такий спосіб:

Особливістю виборів до Бундестагу 2002 р. був не тільки мізерно малий розрив між соціал- демократами і ХДС/ХСС, але й гарний результат "зелених", які набрали 8,6% голосів. Від партії Йошки Фішера не очікували такого успіху - їм пророкували не більше

6%.

На нашу думку, навіть попри програш Е. Штойбера, результати виборів говорять про те, що праві спромоглися перебороти наслідки скандалу довкола фінансової діяльності ХДС. Інформація про зловживання з партійними фінансами, що мала місце наприкінці врядування попереднього

канцлера від правих Гельмута Коля, призвела до катастрофічної втрати популярності ХДС/ ХСС серед населення чотири роки тому. Це і сприяло приходу до влади коаліції соціал- демократів і "зелених".

Ще одним наслідком виборів 2002 року до парламенту у Німеччині стала зміна в керівництві парламентської фракції християнських демократів ХДС/ХСС. Новий лідер Ангеліка Меркель очолила об'єднану парламентську фракцію ХДС/ХСС. Раніше вона була керівником ХДС, однак змушена була поступитися Штойберу в боротьбі за лідерство в християнсько-демократичному таборі, оскільки партійне керівництво вважало, що німецький електорат не готовий до жінки-канцлера.

У комунікаційній стратегії учасників виборів до Федерального парламенту у 2002 році домінували дві основні проблеми: безробіття і стан економіки.

Для даної виборчої кампанії була характерною класична схема поведінки партії влади й опозиції: правляча коаліція акцентувала увагу виборців на своїх досягненнях, тобто на позитиві, а опозиція, навпаки, зосереджувала увагу на провалах урядової політики, тобто на негативі.

Домінуючим у виборчій кампанії ХДС/ХСС був акцент на невиконаних обіцянках канцлера Герхарда Шредера. Показовий у цьому відношенні плакат, надрукований ХДС/ХСС: фото симпатичної дівчини з цитатою "Якби мій хлопець так само порушував свої обіцянки, як канцлер, я б давно його кинула". Християнські демократи були дуже задоволені тим, що нікому досі невідома дівчина викликала великий інтерес мас-медіа: преса, у першу чергу таблоїдна, дуже зацікавилася гарненьким личком...

Головний провал соціал-демократа Шредера полягав, на нашу думку, в невиконанні канцлером своєї обіцянки знизити рівень безробіття до рівня у 3 мільйони чоловік. Ще на минулих виборах у 1998 році канцлер у запалі боротьби пообіцяв, що у випадку невиконання цієї обіцянки він навіть не буде знову виставляти свою кандидатуру. Тепер це було "ахіллесовою п'ятою" його виборчої кампанії. Хоча, в свою чергу, соціал-демократи намагалися переконати виборців у своїх досягненнях: безробіття все-таки зменшилося, спеціальна комісія працювала над тим, як раціонально використовувати вже наявні робочі місця в різних регіонах країни; реформа податкової системи принесла фінансові послаблення для родин, а також для малого і середнього бізнесу; 4 мільярди євро обіцяно для облаштування шкіл продовженого дня.

Але християнські демократи завзято педалювали тезу про те, що темпи економічного росту Німеччини - найнижчі в Європі. "Наше найперше завдання - показати, наскільки погана ситуація", - прямо говорив у інтерв'ю головному редактору часопису

"Персонал" Ігорю Слісаренку заступник прес- секретаря ХДС Франц-Йозеф Гемайн [3].

Взагалі, передвиборча кампанія ХДС/ ХСС проходила під гаслом "Час діяти". Можна зауважити, що цей девіз не відрізнявся новизною або оригінальністю. Але опозиціонери непогано реалізовували свою другу за важливістю задачу - мотивацію виборців. "Віддаючи свій голос за ХДС/ХСС, ви обираєте компетентність». Саме на протиставленні "некомпетентним" соціал- демократам "компетентних" християнських демократів побудовані всі послання ("меседжі") опозиції [3, c. 29]. У розпал передвиборчої боротьби вона представила щось на кшталт "тіньового уряду" - список партійців, які у випадку перемоги займуть міністерські посади. За задумом ХДС/ХСС, яскраві індивідуальності мали засвідчити

компетентність, що активно пропагувалася. Не обійшлося без деяких курйозів. Управління питаннями соціальної політики і родини поклали на 28-річну матір-одиначку Катарину Райхе. Її сімейне становище дало деяким оглядачам привід іронізувати над її здатністю вирішувати питання родини. Тому "сімейний напрямок" незабаром віддали іншому партійцеві. Правда, говорили, що, мовляв, цей конфуз роздули в самому ж ХДС/ХДС через внутрішньопартійне суперництво [4].

Загальноєвропейська тенденція

персоналізації виборчих кампаній не обійшла у 2002 р. й Німеччину. Обличчям соціал- демократів був канцлер Герхард Шредер. Його суперником виступав прем'єр-міністр Баварії Едмунд Штойбер. Імідж компетентності Штойбер виправдовував цілком: керував уже 9 років однією із найрозвинутіших німецьких земель - Баварією, відомий трудоголік, який вже о 6 годині ранку читає підготовлений для нього огляд преси. Економічний успіх Баварії, що по'єднала, як казав колишній президент ФРН Роман Герцог, "персональний комп'ютер і шкіряні шорти", тобто зробила могутній економічний ривок, зберігши споконвічні традиції і мораль, привабливий для багатьох німців. Деяка скутість і сухість Штойбера, що він виявляв у спілкуванні з пресою, не йшла йому на шкоду, оскільки багато провідних журналістів не могли вибачити колись дуже популярному Шредеру створення власного медіа-істеблішмента - журналістів, яких канцлер допускав до