Оцінити роботу місцевих партійних осередків з громадськими організаціями та бізнесовими структурами дещо складніше, оскільки в даному випадку ми не можемо покладатися на статистичні через фіктивність чималої частини самих громадських об'єднань. В даному випадку можна скористатися експертними оцінками, зокрема можуть бути використані результати роботи фокус-груп, проведених в різних регіонах країни Українським центром незалежних політичних досліджень в квітні 2005 року [5; 6; 7]. Показово, що до складу фокус-груп входили представники (як правило, перші особи) місцевих партійних осередків провідних політичних партій. Показово, що в багатьох питаннях представники різних частин країни і різних політичних таборів прийшли до одних і тих же висновків.

В першу чергу, необхідно сказати про роботу з громадськими організаціями, тобто як про природну форму роботи з населенням. Як зазначили експерти, в більшості випадків така робота зводиться до створення власних маріонеткових громадських об' єднань, які створюють "масовку" під час різного роду акцій, організовуваних партією. Навіть у Львові, який традиційно вважається політично активним, учасники засідань фокус-групи висловилися в тому дусі, що сьогодні активного діалогу партій з громадськими організаціями немає. Якщо навіть і робляться якісь спроби, то це йде на рівні підкупу: мовляв, "ми вас підтримаємо, тільки маніфестуйте, що ви прихильники тієї чи іншої політичної сили" [5]. У Чернігові все ж таки була відзначена робота політичних партій з громадськими об'єднаннями, проте, як з'ясувалося, учасники теж мали на увазі роботу по створенню власних організацій такого роду [6]. В Одесі ж керівники партійних осередків взагалі визнали, що мало що знають про діяльність громадських організацій

[7].

Безумовно, такий стан відносин між партіями і іншими об' єднаннями громадян може бути пояснений і слабкістю самих таких об'єднань, а робота політичних партій по створенню власних допоміжних громадських організацій теж є природною і необхідною, проте все це не означає, що партії повинні відмовлятися від справжньої роботи з громадськістю, підмінюючи її своїми ж організаціями. Така ситуація могла б бути виправданою, якби мова йшла про широке охоплення подібними організаціями населення, проте дані статистики свідчать про зворотнє - членами громадських організацій під час опитування в 2004 році назвали себе лише 6,75% респондентів, тобто менш, ніж аналогічний показник для політичних партій [4, с. 20]. Все сказане вище дозволяє розцінити роботу місцевих партійних осередків з громадськими організаціями як імітацію такої роботи.

Далека від оптимальної і співпраця політичних партій на місцях з бізнесом. Тепер, з відміною мажоритарної системи, бізнесмени поставлені в такі умови, коли вони змушені будуть налагоджувати стосунки з тими чи іншими політичними партіями, якщо в них з' явиться бажання потрапити до представницьких органів влади. Це відкриває перед політичними партіями широкі перспективи для покращення фінансування. Як зазначив під час засідання одного з круглих столів, присвячених проблемам нового виборчого закону, голова Трудової партії України М. Сирота, "якщо в 1994 році до Верховної Ради прийшло 17 мільйонерів, а в 1998-му - вже 114, то зараз в українському парламенті працює понад 200 мільйонерів і більшість із них пройшли по мажоритарних округах. Так, дійсно, вони працюють з виборцями. Але вони працюють з виборцями здебільшого з єдиною метою: отримати повторно свій мандат" [8].

Показово, що під час засідань вже згадуваних вище фокус-груп звучала думка про необхідність захистити партії від приходу до них бізнесу. Тут можна зрозуміти партійних функціонерів, адже саме на їхні місця у партійних списках приходять бізнесмени, фактично купуючи парламентське крісло. І це може викликати значні зміни в роботі політичних партій. При тому не обов'язково, у гірший бік, адже, як визнали керівники партійних осередків і Одеси, і Чернігова, і Львова, останні президентські вибори виграв малий і середній бізнес, підтримавши кандидатуру В. Ющенка. Нехай це відбулося з різних мотивів (наприклад, у Львові - через бажання протидіяти СДПУ(о), яка керувала регіоном [5], у Чернігові - через експансію донецького капіталу [6]), проте факт залишається фактом - бізнес виявився на політичному полі куди успішнішим, ніж ті, хто, власне, і повинен був грати на ньому. За визнанням львівських експертів, вплив партій на хід виборчої кампанії у Львівській області можна було оцінити на рівні 15%. "Дільниці були сформовані на 60% з людей, які свою партійну належність чітко не афішували" [5]. Те ж саме можна сказати і про інші регіони. Тому партіям, плануючи свої дії під час виборчої кампанії 2006 року слід уважно стежити за настроями того прошарку населення, який "зробив результат" під час виборів 2004 року.

Проте все це - скоріше справа найближчого майбутнього, а зараз, як влучно висловився один з учасників фокус- групи, що працювала у Львові, "партії та бізнес-структури перебувають у взаємному пошуку. Партії шукають підприємців, які можуть профінансувати виборчі проекти, а бізнес шукає партії, які стануть лобістами їхніх інтересів. Це нормальний процес, який відбувається в кожній державі, в кожному суспільстві" [5].

Таким чином, можемо констатувати, що робота політичних партій з громадськістю залишає бажати кращого і на даному етапі виконується скоріше формально, задля виконання, а не задля популяризації партії серед населення. Зрозуміло, що можливі