і винятки, проте їх може значно поменшати з переходом до пропорційної системи, коли значущість партійних посад на місцях може значно впасти, оскільки більше не відкриватиме дорогу до парламенту або й навіть до міської ради. Перед партійними лідерами виразно постає проблема мотивування діяльності партійного активу і від того, як вона буде вирішена, багато в чому залежатиме перебіг виборів 2006 року.
Наступний критерій, до якого необхідно звернутися, - це робота представників політичних партій в органах виконавчої і законодавчої влади та місцевого самоврядування. Теоретично, саме цей напрямок партійної роботи повинен забезпечувати дотримання інтересів громадян, проте чи дійсно це так?
Показовий в цьому сенсі приклад відносин між політичними партіями та місцевими державними адміністраціями. Після завершення президентських виборів 2004 року і призначення нових губернаторів склад адміністрацій подекуди оновився на 100%, проте участь політичних партій у формуванні нових управлінських вертикалей виявилася мінімальною, що засвідчили учасники засідань вже згадуваних вище фокус-груп. Так, у Львові учасники зустрічі достатньо критично поставилися до кадрової політики в регіоні, відзначивши брак взаєморозуміння між партіями і владою із цього питання: "Сторони оцінили роль політичних партій регіону в формуванні кадрової політики як недостатню: "...партії до формування сьогоднішньої політики не залучаються. Ми бачимо це на прикладі нашого губернатора, який формує особисто цю владу". Лейтмотивом в обговоренні цього питання стала думка про недостатньо вагому ролі партій у формуванні регіональної державної політики як через її невизначеність на центральному та обласному рівнях влади, так і через брак ініціативи самих партосередків"[5].
На жаль, така ситуація виявилася характерною не лише для Західної України. Так, в Чернігові, за інформацією присутніх на обговоренні, переважний вплив на формування кадрового корпусу в області після перемоги на президентських виборах Віктора Ющенка здобули представники штабів цього політика: "у процентному відношенні можна сказати так: 40% призначень - це [ставленики] особисто голови та його оточення, 15-20% впливу здійснили три-чотири партії". На рівні області обговорення кандидатур на посади було імітоване, - таку категоричну думку висловив лідер одного з партосередків. - На жаль, влада компетентних людей не стала основою формування нової влади."[6].
Лише в Одесі учасники роботи фокус-групи, хоч відзначивши не зовсім справедливий на їх думку процес роздачі портфелів, все ж таки звернули увагу на підвищення ролі політичних партій в житті і регіону і спрогнозували її подальше зростання з наближенням до парламентських виборів.
З останньою тезою цілком можна погодитися (тим більше, що подібна тенденція дійсно існує, а довіра населення до політичних партій хоч і повільно проте зростає [10]), в той час як скарги представників політичних партій на те, що їх обділили увагою під час розподілу посад в органах місцевої влади (за певним виключенням, зрозуміло, так, наприклад, в тій же Одесі значну частину посад одержала Соціалістична партія України) викликають неоднозначну реакцію. Вище на багатьох прикладах досить виразно було продемонстровано, яким чином працювала значна частина місцевих партійних осередків і те, наскільки менший порівняно з бізнесом був їх внесок в загальну перемогу опозиційного кандидата. А тому і частка політичних партій у загальній сумі розподілених посад з такого ракурсу не виглядає настільки несправедливою (ми не будемо тут торкатися того питання, наскільки справедливо заслужено були призначені ті, хто ці місця в підсумку отримав, а також і того, чи одержав середній бізнес те, за що боровся, - ті ж результати фокус-груп засвідчують чимале розчарування у переможцях), тобто загалом відповідає зробленому політичними партіями внеску.
Таким чином, мусимо констатувати, що у владі на місцях на значній частині території держави вплив політичних партій після президентських виборів виявився досить незначним, а отже і їх можливості з реалізації положень власних програм залишаються вкрай обмеженими.
Інша ситуація в парламенті, вибори до якого відбулися в 2002 році і куди пройшло, подолавши загороджувальний бар'єр 6 політичних партій і виборчих блоків. Зрозуміло, що їх діяльність в парламенті можна оцінювати за різними критеріями, але оскільки нас цікавить представлення політичними партіями інтересів громадян, звернемося саме до того положення, яке, головним чином, визначає вибір населення на користь тієї чи іншої політичної партії. Відповідно до даних соціологічного опитування, основним чинником під час вибору підтримуваної партії для громадян України є програми, ідеї, пропозиції партії - так вважають 81,3% опитаних [4, с. 18]. Таким чином, необхідно оцінити, наскільки діяльність фракції політичної партії в Верховній Раді України відповідає положенням передвиборної програми даної політичної партії (блоку). Такий аналіз протягом четвертої сесії Верховної Ради здійснювала Лабораторія законодавчих ініціатив, використовуючи метод експертного оцінювання для вивчення відповідності поданих представниками політичних партій законопроектів їх програмних документів. З детальними результатами даного дослідження можна також ознайомитися в мережі Інтернет [9]. Ми ж звернемося лише до узагальнених результатів дослідження, виражених у кількісних показниках.
За період моніторингу було проаналізовано на відповідність програми блоку "Наша Україна" 106 законопроектів. З них 41 був внесений тільки депутатами, обраними за списком блоку і 65 - спільно з депутатами, обраними в мажоритарних округах та за іншими списками. Із загального числа 45 законопроектів відповідають програмі, 8 - відповідають частково, 5 - не відповідають і 46
не стосуються положень програми.
На відповідність програмі Комуністичної партії України було проаналізовано