УДК 329(430)

Шаповалов О.Г., Миколаївський державний гуманітарний університет ім. Петра Могили

Політичні партії в контексті формування політичної системи ФРН

Автор статті розглядає процес і умови становлення та сучасної діяльності політичних партій ФРН в контексті формування політичної системи ФРН. У статті також досліджується політична практика визнання політичних партій у ФРН "антиконституційними", їх заборони. Автор статті аналізує особливості конституційних вимог та вимог виборчого законодавства до діяльності політичних партій ФРН, розглядає сутність традиції "оборонної демократії"у ФРН.

The writer of the article considers the process and conditions of becoming and the modern activity of political parties of Germany in the context offormation of the political system of Federal Republic of Germany. In the article the political practice of the recognition of political parties in Germany as "anticonstitutional", their interdiction also are considered. The writer of the article analyzes the features of the constitutional requirements and the requirements of the election laws to the activity ofpoliti- cal parties of Germany, considers the tradition of "defensive democracy" in Federal Republic of Ger-

many.

Партії сприяють формуванню політичної волі народу". Це положення статті 21 Основного Закону ФРН справді лежить в основі політичного життя країни, де всі громадяни від урядовця до домогосподарки постійно обговорюють хід та результати виборів до федерального та земельних парламентів та перспективи участі тієї чи іншої партії в коаліційному уряді або відставку того чи іншого лідера.

Яким же чином та в яких умовах сформувалися та продовжують формуватися політичні партії, які становлять сьогодні основу політичної системи ФРН? Слід зазначити, що з 36 партій, які висували своїх кандидатів на перші вибори до бундестагу в 1949 році, лише чотири були в змозі протягом півстоліття стабільно долати під час виборів 5-відсотковий бар'єр, аби здобути три прямі мандати.

Те, що в Німеччині іменується політичним ландшафтом країни, створювалося після війни практично на порожньому місці. І все-таки ледве більш ніж за півстоліття у ФРН вдалося створити партійну систему, що вважається однією зі зразкових у Європі, якщо не в цілому світі.

А починалися ці процеси у момент, що у німців називається "нуль годин" - у травні 1945-го. Відразу ж вийшла з підпілля і легалізувалася найстаріша в країні партія - Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН), основи якої були закладені ще у 1863 році. Одночасно на політичній арені знову виникла Комуністична партія Німеччини (КПН), що відійшла від лівого крила соціал- демократії після Першої світової війни. У східній зоні окупації СДПН і КПН через рік у добровільно-примусовому порядку були злиті в Соціалістичну єдину партію Німеччини (СЄПН). Підім'явши під себе всі інші партії, вона безроздільно панувала в НДР більше 40 років. У Західній же Німеччині обидві ці партії, що підкреслено іменували себе "робітничими", співіснували спочатку мирно, потім - усе більш агресивно. Аж до 1956 року, коли Конституційний суд ФРН після 8-місячного розслідування заборонив КПН, оголосивши, що "диктатура пролетаріату, до якої відкрито, відповідно до свого статуту, прагне зазначена партія, несумісна з вільним демократичним устроєм суспільства". Суд при цьому вказав не тільки на "войовничу, агресивну риторику" комуністів, але насамперед - на конкретні дії такого роду, що, врешті-решт, і стало підставою для видалення КПН із партійної системи країни [1].

Поряд з партіями, що відродилися, були трансформовані старі і створені нові політичні партії (але нагадаємо, що нацистська НСДАП була поставлена поза законом). Так, партія Центру, що існувала до 1933 року, вирішила залучити у свій електорат, що складався з католиків, тепер і протестантів. Утім, потужними "насосами" в неї забрали основну масу виборців Християнсько-демократичний союз (ХДС) і його баварська "сестринська" партія Християнсько-соціальний союз (ХСС), що були створені після війни.

Існує думка, що партії у період післявоєнної розбудови Німеччини відроджувалися або створювалися в першу чергу завдяки харизматичним особистостям. Наочний приклад: ХДС - Конрад Аденауер. Так, з'явившись на початку 1946 року на з'їзді рейнської і вестфальскої організацій ХДС, 70- річний Аденауер у своїй звичайній манері заявив з трибуни: "Я тут, напевно, найстарший. Якщо немає заперечень, вважайте мене головою з поваги до віку". Делегати з'їзду так і зробили. Через три роки Аденауер, будучи вже головою ХДС, був обраний бундестагом на посаду першого канцлера ФРН (більшістю в один-єдиний голос, і до речі - свій власний).

З 36 політичних партій ФРН, що брали участь у перших парламентських виборах у 1949 році, у бундестазі після перших загальнонімецьких виборів у 1990 р. залишилося тільки чотири. Звичайно ж, на депутатські мандати і сьогодні претендує куди більше політичних партій та об' єднань. Серед них є і не особливо популярні, як говорять німці, "дублікати провідних парламентських партій" (наприклад, Християнська баварська народна партія, Демократичні соціалісти, Німецький соціальний союз, Ліберальні демократи), "екзотичні" політичні об'єднання (Партія вірних Біблії християн, Союз автоводіїв), праві або ліві екстремісти (реваншистський Німецький народний союз, Націонал-демократична партія Німеччини, політика якої переходить від проповіді неонацизму до терору, Німецька комуністична партія, політика якої усе більше наближається до політики сталінського зразка, троцькістський Союз західнонімецьких комуністів) [2].

Слід зазначити, що відбору політичних партій сприяв прийнятий у 1953 році більш жорсткий виборчий закон,