УДК 329.14(4)

Власов В.Г., Миколаївський державний гуманітарний університет ім. Петра Могили

Модернізована соціал-демократія і фундаментальна демократизація Європи

Автор статті розглядає європейську соціал-демократію как передовий напрям у світовому прогресі, найконструктивнішу форму політичного врядування суспільством.

The author of the article considers the European social-democracy as the advanced direction in world progress, as the most constructive form ofpolitical management of a society.

Європейську соціал-демократію з повним правом можна вважати однією з найконструктивніших форм політичного врядування суспільством, яка може гармонізувати ідеали свободи й справедливості, забезпечити стабільний прогрес. У 90-ті роки вона не лише утвердилася на провідних позиціях у політичних системах більшості країн Європейського Союзу, а й посіла чільне місце в суспільно-політичних перетвореннях у багатьох посткомуністичних державах континенту.

Перебуваючи в останні десятиріччя при владі або складаючи основу коаліційних урядів у багатьох країнах-учасницях ЄС, соціал- демократичні партії та профспілки, що їх підтримують, стали ініціаторами ефективних реформ в усіх галузях економіки, організаторами безпрецедентних соціальних програм. Водночас ці реформи і перетворення сприяли економічному розвитку і, відповідно, - утвердженню суспільства добробуту.

Тому, на думку автора даної статті, доцільно було б зупинити увагу на соціал-демократизмі як такому напрямі, що виступає в авангарді всього світового прогресу. "В одних країнах роль соціально-демократичних партій невелика, в інших же країнах, наприклад у Швеції, соціал-демократи перебувають при владі загалом понад 60 років з останніх 78" [6].

На думку Курило О.В., кандидата економічних наук, старшого наукового співробітника Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, у сучасній Європі місце і роль соціал-демократів у політичній та економічній сферах з кожним роком зростає.

У соціал-демократичному русі існують два великих напрями, які мають свої особливості і характерні риси, - це традиційний напрям і модерністський. Що стосується традиційного направлення, то до нього зазвичай відносять такі партії, як Соціал-демократична партія Німеччини, Соціал-демократичні партії Фінляндії і Швейцарії, Соціал-демократична робітнича партія Швеції, Соціалістична партія Австрії, частково - Лейбористська партія Великої Британії та інші партії і внутріпартійні групи. Для них здавна характерний тісний зв'язок з промисловим робітничим класом, професійними спілками і кооперативним рухом. Ці партії визнають ті зміни, що відбуваються в суспільстві та економіці. Однак вони за будь-яких умов відображають інтереси найбільш вражених в соціальному плані груп населення, які можуть постраждати в умовах економічних перетворень.

Другий напрям - модерністський - об'єднує партії і внутріпартійні групи, які більш слабо пов'язані з робітничим класом та його професійними організаціями. Вони орієнтуються на групи людей найманої розумової праці, що зайняті у найновіших галузях виробництва, на середні прошарки науково-технічної і гуманітарної інтелігенції, які найбільш тісно пов'язані з вимогами технологічної революції. Найбільш типовими в цьому відношенні є Італійська і Португальська соціалістичні партії.

Але не все йшло так стабільно і гладко в європейських соціал-демократів. Вже наприкінці 70-х - на початку 80-х років почалася криза "держави загального добробуту", спостерігалося зростання безробіття, збільшення кількості пенсіонерів, підвищення вартості сучасних медичних та інших послуг, почала загострюватися проблема економії державних соціальних витрат. Це вимагало не тільки внесення поправок в соціальну політику, але й переосмислення тих ідей і підходів, що лежали в основі соціальної політики соціал-демократичних сил.

Останнім часом соціал-демократичний рух намагається пристосуватись до нових умов. Прискорення технологічного прогресу, посилення конкурентної боротьби на світових ринках, інтернаціоналізація капіталів і робочої сили, необхідність соціально-економічної інтеграції європейських країн висувають складні проблеми перед соціал- демократичними партіями, які зобов' язались гарантувати високий рівень соціального забезпечення та перерозподілу матеріальних благ. "Нова економіка" характеризується послабленням регулюючої ролі національних урядів. Соціал-демократи, на думку автора, намагаються створити сприятливі економічні умови для інвестицій та все більше спираються на представників середнього класу. Їх основна ідея в сучасних умовах полягає в тому, щоб об' єднати соціальну захищеність та конкурентоспроможність громадянина.

8 червня 1999 року всім європейським соціал-демократам був представлений так званий спільний маніфест прем'єр-міністра Великої Британії Тоні Блера і канцлера Німеччини Герхарда Шрьодера, метою якого є "модернізація" доктрини усіх соціал- демократів. У маніфесті мова ведеться про "середній" або "третій" шлях - тобто новітню ідеологічну концепцію соціал-демократів. В документі пріоритет відданий скороченню державних витрат, зниженню податків, мобільності ринку робочої сили та особистій відповідальності , тобто конкурентоспроможності.

Автор дослідження звертає увагу на те, що на сучасному етапі існує кілька об' єднуючих моментів між соціал-демократичними партіями Європи:

Забезпечення мобільності робочої сили.

"Нова економіка", пов'язана з процесом

глобалізації та інтернаціоналізації економічного життя, в якому зусилля національних держав направлені на стимулювання технологічної революції, науково-технічного прогресу, сприянню структурним перетворенням економіки, розвитку інформаційних технологій.

Побудова громадянського суспільства зі збереженням прав людини, рівності можливостей та справедливості.

"Держава соціальних інвестицій", в якій замість принципу збільшення загальних державних витрат на соціальні нужди діє принцип вкладень у людський капітал, складовими якого є здоров' я людей та підвищення високого професіоналізму населення.

Стабільний розвиток економіки та економічний прогрес мають здійснюватись за умови збереження екології, що досягається координацією зусиль як на національному, так і на міжнародному рівні. Але все ж таки наявність цих спільних рис

не виключає існування певних специфічних рис, властивих для різних моделей демократичного соціалізму. Курило О.В. виділяє чотири тенденції, які спостерігаються в орієнтації сучасних європейських соціал- демократів :

Переважно ринкова орієнтація ("новий лейборизм" у