Ринкова орієнтація з сильною консенсусною складовою (Партія Праці Нідерландів);

Етатистський шлях (Соціалістична партія Франції);

Реформування "держави благоденства" (шведська соціал-демократія). Таким чином, далі автор роботи пропонує

зупинитись на найбільш принципових різновидах моделей сучасної соціал-демократії.

Німецька соціал-демократія має 135-річну історію свого існування. Її представляє СДПН на чолі із Герхардом Шрьодером, канцлером Німеччини.

Характеристикою німецької або континентально-європейської моделі може служити поширена в останні роки концепція так званого "суспільства участі" ("stakeholder society"), яка була викладена в книзі відомого британського публіциста Уілла Хаттона "Держава, в якій ми живемо". На погляд У. Хаттона, модель Німеччини більше відповідає "суспільству участі", де у прийнятті рішень в управлінських структурах активну роль відіграють особи найманої праці і місцеві общини, споживачі та інші зацікавлені групи населення та організації. Це суспільство участі У. Хаттон протипоставляє "суспільству власників" ("shareholder society"), в якому всі рішення господарського процесу приймаються великими власниками капіталу, акціонерами

керівних корпорацій і банків.

Таким чином, характерні ознаки моделі німецької соціал-демократії є такими:

У програмі німецьких соціал-демократів підкреслюється більш активна роль держави в економіці, ніж це допускається в політиці британських лейбористів.

В економічній сфері - цілеспрямована промислова політика, зорієнтована на використання фінансових ресурсів країни в інтересах усього народного господарства. Цілі і пріоритети національної економіки зорієнтовані на пріоритети економік країн ЄС.

У соціальній політиці перевага надається ролі суспільних сил в розвитку виробництва і економіки, і в цілому, повноцінній участі кожної группи, прошарку і кожного індивіда у процесі економічного розвитку.

Таким чином, німецька модель побудована на можливості залучення більшості трудящих до економічного процесу шляхом прийняття рішень, насамперед через участь в управлінні. Саме участь в управлінні національної економіки є основним моментом у німецькій моделі демократичного соціалізму. Крім того, німецькі соціал-демократи не заперечують ролі держави в умовах пристосування національної економіки до процесу глобалізації. Вони вбачають її нову роль у сприянні демократичним перетворенням у світовому співтоваристві.

На відміну від німецької моделі, англосаксонська модель демократичного соціалізму характеризується значною роллю індивіда та індивідуалізму як цінності. Саме індивідум та індивідуалізм домінують в цій моделі в якості центральної ланки всієї системи суспільних відносин. Проте індивідуалізм не суперечить системі соціально-економічних відносин у суспільстві, а спрямований на реальне сприяння розвитку суспільства в умовах глобалізації.

А таке традиційне для соціал-демократії поняття як колективізм прихильники англосаксонського варіанту вважають застарілим, недіючим і рішуче відкидають. Вони надають перевагу взаєминам окремого індивіда із співтовариствами різного рівня. Прихильники даної моделі підтримують процеси глобалізації, хоча й не заперечують значення національної держави.

В соціальній політиці і по відношенню до "держави загального добробуту" теоретики англосаксонської моделі намагаються чітко розділяти "державу соціальних інвестицій" - на освіту, підвищення кваліфікації, охорону здоров'я (ці статті вони вважають за необхідне фінансувати без обмежень) та соціальну допомогу. Вони негативно ставляться до ідеї соціальної рівності і вважають, що в соціальній політиці більш доцільно було б направити зусилля на побудову "суспільства індивідумів", що націлені у своїй діяльності на ризик. Тобто їх мета - побудова "суспільства всезагальної включеності" в економічний розвиток країни. Така еволюція, на їх думку, призведе до переростання "держави загального добробуту", коли уряд і держава несуть відповідальність за соціальний стан населення, в "суспільство всезагальної включеності", в якому індивідууми будуть мати більшу відповідальність за своє життя. На практиці ця модель знайшла своє відображення в позиціях британських лейбористів. У вищезазначеній декларації Блера - Шрьодера вказується, що система соціального забезпечення, що підриває стимули в пошуках роботи, повинна бути реформована. Т. Блер стверджує, що його прагнення до лібералізму - це не є відхід до неолібералізму чикагської школи або французських правих сил. Лейбористи підкреслюють, що лібералізм у Великій Британії є символом прогресивних ідей.

Щодо етатистського шляху Французської соціалістичної партії, то необхідно вказати на те, що вищезазначена партія займає особливе місце серед європейських соціал-демократичних партій. В ній завжди домінувала так звана етатистська політична культура, в основі якої лежала визначальна роль держави у всіх сферах суспільного життя і економіки, пріоритет колективних цінностей над індивідуальними.

У сучасних умовах процеси інтернаціоналізації капіталів і робочої сили та посилення конкурентної боротьби на світових ринках, прискорення технологічного прогресу, поставили нові задачі перед лівими силами. ФСП намагається також створити більш сприятливі умови для інвестицій капіталу, при цьому обмежуючи роль національної держави. Прихильники ФСП хоч і визначають роль ринкової економіки, проте вважають, що вона сама по собі не може призвести до оптимального економічного і соціального розвитку. Вони виступають за активну державну політику, що здатна забезпечити зростання виробництва і зайнятості, охорону довколишнього середовища, а процеси глобалізації в економіці також мають бути регульовані у світовому масштабі.

Вони не згодні також із штучним розподілом соціальної політики лейбористів на дві частини - соціальні інвестиції і соціальну допомогу і вважають, що обидва ці типи соціальної політики однаково необхідні. На їх думку, в сучасних умовах кризи "держави загального добробуту", систему соціального забезпечення треба не ламати, а реформувати.

Автор вказує на те, що в останні роки гостро постала проблема реформування системи соціального забезпечення у Франції, яка має хронічний дефіцит бюджету. Уряду Л. Жоспена довелося піти на часткову реструктуризацію системи медичного страхування, здійснити розробку проектів перегляду пенсійного забезпечення.

В промисловості одним з аспектів діяльності кабінету Л. Жоспена є приватизація,