УДК 329.7:321.64(477)

Сорока С.В., Миколаївський державний університет ім. В.О. Сухомлинського

Неформальні об'єднання: місце та роль у тоталітарній державі (на прикладі УРСР)

Статтю присвячено визначенню міста та ролі неформальних об'єднань у тоталітарній державі. Порівнюється функціонування неформальних організацій за умов демократії та тоталітаризму. На основі історико-політологічного аналізу діяльності неформальних об 'єднань в УРСР визначено особливості їх місця та ролі у державі.

This article is devoted to definition of a place and a role of unofficial organizations in the totalitarian state. Functioning the informal organizations is compared under conditions of democracy and totalitarianism. On a basis historical and political analysis of activity of unofficial organizations in Ukrainian Soviet Socialist Republic features of their especial place and the role in the state.

Проблема неформальних об'єднань є недостатньо дослідженою у вітчизняній політології. Значну увагу приділяли вивченню цієї проблеми радянські соціологи, історики та філософи наприкінці 80-х років ХХ століття, коли на терені колишнього Радянського Союзу виникла велика кількість неформальних об'єднань. Але більшість досліджень того часу або мали публіцистичний характер, або, в силу різних причин, не відображали явище об'єктивно. Починаючи з другої половини 1990-х років, неформальні об' єднання в основному вивчаються такими науками, як соціологія та культурологія, в контексті молодіжних субкультур. Серед сучасних українських дослідників вивчали неформальні молодіжні об' єднання В. Кулік та В.І. Тарасенко [1].

Будь-яке суспільство характеризується різноманітністю групових інтересів. З метою реалізації цих інтересів, а також участі в управлінні державними та суспільними справами, громадяни створюють громадські об'єднання. Вони є формою вираження суспільних інтересів у державі. За правовим статусом розрізняють формальні та неформальні громадські організації. Неформальні об'єднання на відміну від

формальних мають ряд особливостей.

Надамо визначення поняттю "неформальні об'єднання". Слід зауважити, що формами суспільних об' єднань є асоціації, спілки, союзи, суспільні організації та рухи, які відображають різні рівні самоорганізації. Так, Мельник В. у сучасному словнику з політології визначає неформальні об'єднання як небагаточисельні, нестійкі групи людей, що виникають стихійно на основі спонтанної реакції на ту чи іншу соціально-політичну ситуацію [2]. Більш конкретизує поняття наступне визначення: неформальна організація є незареєстрованою юридично, створеною спонтанно за ініціативою "знизу", незалежною від офіційних державних органів, діє без чіткої програми, за принципами самоврядування [3]. Можна доповнити, що неформальні організації характеризуються організаційною аморфністю і в них переважають горизонтальні міжособистісні зв'язки [4]. Таким чином, визначальними рисами неформального об' єднання є юридична незареєстрованість та незалежність від офіційних державних органів.

Явище неформальних об' єднань у тоталітарних державах відрізняється від подібного у демократичних країнах. За умов плюралістичної демократії існують незалежні від держави об'єднання і будь-яка група людей об'єднана загальними цілями може створити громадське об'єднання. Винятком є групи, які мають інтереси несумісні із суспільними інтересами, або не ставлять мету юридичної реєстрації - вони і стають неформальними об' єднаннями. Незалежні громадські об' єднання є однією з форм посередництва між політичною системою та суспільством. Такий зв' язок за умов ліберальної демократії має двосторонній характер: політична система, з однієї сторони, відчуває зовнішній вплив у вигляді вимог, підтримки, критики, а з іншої - сама впливає на суспільство шляхом прийняття та впровадження у життя певних рішень [5]. За умов тоталітарного режиму цього не відбувається.

Спробуємо розібратися, чому? Тоталітарна система характеризується необмеженою диктатурою, що охоплює всі сфери життя суспільства. Тому всі громадські об'єднання створюються партією-державою, яка суворо регламентує їх діяльність. Таким чином, всі організації, які зберігаються за умов тоталітарного режиму, на практиці є лише відгалуженнями партії-монополістки, за допомогою яких вона тримає під контролем мислення та поведінку безпартійних [6]. На практиці такі об' єднання не виражають та не відстоюють інтереси своїх членів. Такими громадськими організаціями у СРСР були - профспілки, ВЛКСМ, творчі спілки та інші. І хоча формально Основний закон СРСР забезпечував право громадян на об' єднання в громадські організації, на практиці зробити це було неможливо. Будь-яка ініціатива громадян розглядалася як критика режиму, а тому викорінювалася, навіть репресивними методами. Тому громадяни створювали неофіційні (неформальні) громадські об'єднання, уникаючи юридичного оформлення. Як офіційні, так і неофіційні громадські об'єднання не могли здійснювати вплив на політичну систему. За таких умов не відбувалося зворотного зв'язку між суспільством та політичною системою, який забезпечується діяльністю незалежних від держави громадських організацій.

Будь-яке об'єднання громадян на основі певних інтересів, цілей, яке відбувалося поза межами офіційних громадських структур, ставало потенційно небезпечним для існуючого режиму влади. Тому що дозвіл на вільну критику режиму "знизу" та незалежну суспільну думку призвів би до самоліквідації режиму [7]. Тому державою проводилася політика викорінення будь-якого інакомислення, а особливо організаційно оформленого. Це обумовило місце і роль неформальних об'єднань у державі. Хоча юридично діяльність об'єднань громадян була дозволена згідно з Конституцією СРСР, але на практиці неформальні об'єднання вимушені були проводити свою діяльність нелегально. Це відбувалося через невідповідність проголошеної Конституцією зовнішньодемократичної політичної системи та реально існуючої жорсткої, тоталітарної системи [8]. Ситуація дещо змінилася з початком "перебудови", коли неформальні організації змогли більш-менш відкрито проводити свою діяльність, хоча і зазнавали переслідувань з боку державних та партійних структур.

Зосередження влади в руках однієї партії виключало існування легальної опозиції у країні. Тому