Сприятливі умови для підвищення суспільно- політичної активності громадян Радянського Союзу створилися після смерті Й. Сталіна та проведення певної лібералізації суспільного життя у другій половині 50-х років. В УРСР почалося відродження українського опозиційного руху. Створюються об'єднання громадян, значна частина яких вимушена діяти нелегально. Опозиційний рух мав такі напрямки: 1) національний; 2) загальнодемократичний; 3) правозахисний; 4) релігійний. Опозиційні об'єднання різнилися за ідейно-політичною орієнтацією. Серед них були націоналістичні, націонал-комуністичні, соціал-демократичні, ліворадикальні.

Націоналістичні об' єднання виступали за розв' язання національних проблем та створення незалежної української держави. Деякі націоналістичні об'єднання обстоювали існування на території України представників лише української нації. Серед таких об'єднань був у 1956-1961 рр. Український національний комітет у Львові, який складався з молодих робітників. Представників багатьох областей України об'єднував у 60-ті роки "Український національний фронт", який очолював вчитель з Івано-Франківської області Д. Квецько.

Націонал-комуністичні об' єднання базувалися на ідеї побудови української держави, заснованій на соціалістичному устрої. Це проголошувалося у програмних засадах Українського національно-визвольного фронту, до діяльності якого було залучено біля 50 студентів Львова у 1970-1973 рр. Також незалежною соціалістичною державою, як Польща чи Чехословаччина, уявляли собі Україну члени Спілки української молоді Галичини, яка проводила діяльність у 19721973 рр. в Івано-Франківській області.

Об'єднання соціал-демократичного спрямування діяли головним чином у східних та південних областях України. Вони, залишаючись на марксистських позиціях, критикували соціалізм радянського зразка та пропонували провести демократичні реформи у СРСР. У Донецьку у другій половині 50-х років існувала підпільна група "Реалістичний робітничий гурток демократів", який зібрав навколо себе активну робітничу молодь і зосередився на проведенні агітації і пропаганди проти радянської влади. Серед загальнодемократичних об' єднань була молодіжна організація "Підпільний центр "Свобода", що діяла на початку 60-х років (створена влітку 1962 року) у місті Костянтинівка Донецької області. У 1969 році був засуджений на 3 роки ув' язнення за спробу створення підпільного угруповання "Боротьба за громадську справедливість" студент Миколаївського сільськогосподарського технікуму Микола Богач.

Національно-культурницьку течію представляли "шістдесятники". Це були представники української творчої інтелігенції, які стали творцями нової української культури. Вони створювали свої об' єднання - гуртки і клуби - у різних містах України. Найбільшими були клуби творчої молоді: "Сучасник" у Києві та "Пролісок" у Львові. Всі об'єднання були закриті за наказом партійних організацій у 1964 році.

Правозахисний рух оформився після створення 9 листопада 1976 р. У Києві Української Гельсінської групи, яка ставила за мету сприяння виконанню статей підписаного СРСР Заключного Акту Гельсінської Наради. УГГ ставила завдання донести до відома урядів країн-учасниць наради і західної громадськості про порушення прав людини на Україні.

Представники опозиційного руху зазнавали жорстоких репресій з боку держави. Проявляти будь-яку незгоду з існуючим у країні режимом було небезпечно. Громадяни, які брали участь у опозиційному русі засуджувалися до тривалих строків ув' язнення. Але це не зупиняло їх. Вони продовжували діяльність після відбуття покарання з ще більшою ненавистю до радянської системи, яка завдала їм стільки страждань. До того ж у другій половині 80-х років склалися сприятливі умови для соціально-економічних і політичних змін. Можливості тоталітарної системи були вичерпані.

Жорстоке переслідування інакомислячих стримувало значну частину населення країни від відкритого протесту проти системи. У другій половині 60-х років виникають форми пасивного спротиву тоталітарному режиму. Вони створювалися по аналогії з альтернативними молодіжними рухами Заходу 60-х - 70-х років. Це об'єднання гіппі, які виникали в основному у молодіжному середовищі. Слід зауважити, що молодь взагалі намагалася виразити свій протест проти існуючої системи та всіх її структур, з якими вона мусила взаємодіяти (школа, комсомол, заклади культури), утворюючи неформальні утворення різноманітних напрямків діяльності. З кінця 70-х років виникають об'єднання фанатів, групи на основі музичних пристрастей, у першій половині 80-х років - байкери, індіаністи, ліворадикальні та нацистські групи.

Значного розвитку набуває діяльність неформальних об' єднань з початком "перебудови" 1985 року. Змінився характер руху опору, більшість його учасників легалізувалися. Утворилися наступні неформальні організації: Український культурологічний клуб (серпень 1987 року) у Києві, Товариство Лева та молодіжний дискусійний політичний клуб у Львові, активізувала свою діяльність УГГ, яка у липні 1988 року перетворилася з правозахисної у політичну організацію і стала називатися

Українською гельсінською спілкою. Також у 1988 році виникли просвітницькі організації "Спадщина" у Києві та Харкові, студентське об'єднання "Громада", у жовтні 1989 року засновано Всеукраїнську асоціацію "Зелений світ", яка стала займатися захистом навколишнього середовища. Це далеко неповний перелік неформальних організацій, які утворилися у 1987-1989 роках.

Починаючи з 1988 року в Україні визрівала ідея широкого демократичного руху. Задля її реалізації була створена ініціативна група, яка складалася з київських письменників та науковців. 16 лютого 1989 року була опублікована програма Народного руху України за перебудову. Основною метою Руху проголошувалося "сприяння Комуністичній партії у створенні й функціонуванні такого