пунктом у справі моніторингу партійної політики в Україні можна вважати проект Міжнародного центру перспективних досліджень «Участь громадськості в суспільному діалозі щодо партійних програм», який вирізнявся з поміж інших спрямуванням моніторингу саме на політичні партії, при цьому не під час виборчої кампанії, а у міжвиборчий період із вивченням того, яким чином політичні партії виконують свої передвиборні обіцянки. Крім того, проект мав продовження, коли в 2006-2007 роках здійснювався моніторинг діяльності місцевих організацій політичних партій. Проте, найголовнішим його підсумком можна вважати вироблення принципово нового підходу до проведення моніторингів партійної діяльності, коли на зміну періодичним опитувальникам, що їх заповнювали спостерігачі, прийшла комплексна, стандартизована та чітка методика моніторингу. Важливо, що методика ця стала публічним документом, а отже її використання не має залишитися виключно прерогативою її розробників.
Те, що ми зупинили свій погляд лише на перелічених вище громадських організаціях та здійснюваних ними програмах моніторингу, зовсім не означає, що перелік тих, хто займається моніторингом в Україні, є настільки коротким. Його можна було б значно розширити, проте з наведених прикладів, на нашу думку, цілком достатньо, щоб засвідчити, що справа громадського моніторингу в Україні, в тому числі і у сфері моніторингу партійної політики, активно розвивається та має певні здобутки. Крім того, названі вище моніторингові програми є знаковими для даної практики в цілому, а тому потребують особливої уваги та вивчення.
З удосконаленням моніторингових процедур та розширенням географії і практики їх проведення організація моніторингів дещо видозмінювалася, і у підсумку з'явилася можливість класифікувати різні організаційні форми проведення моніторингів.
По-перше, з'явилися місцеві моніторинги, кошти на які безпосередньо надаються донорами громадським організаціям у регіонах. Для прикладу назвемо громадський моніторинг діяльності осередків політичних партій Чернігівщини, що його до виборів 2006 року проводив Чернігівський громадський комітет захисту прав людини за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» [2].
По-друге, з'явилися загальнонаціональні моніторингові програми, які передбачають безпосереднє здійснення моніторингу місцевими громадськими організаціями, роботу яких координують загальнонаціональні громадські об'єднання. На останні також покладається оформлення підсумкової фінансової звітності, а також аналіз одержаної з регіонів інформації та підготовка друкованих матеріалів за результатами дослідження. Така форма роботи є досить розповсюдженою, оскільки вона дозволяє не лише одержувати результати з великої кількості регіонів, але і популяризувати моніторингову діяльність як таку, залучаючи до неї якомога більше громадських організацій на місцях. В якості прикладу можна навести проект Міжнародного центру перспективних досліджень «Участь громадськості в суспільному діалозі щодо партійних програм», який реалізовувався в 2004-2005 роках, і партнерами якого були громадські організації в 6 містах України [4].
Окремо слід виділити загальноукраїнські моніторинги, що їх проводить одна загальноукраїнська організація. Такі проекти ставлять високі вимоги до громадської організації, що її проводить, потребують наявності реально діючих місцевих організацій та кваліфікованих фахівців. З огляду на це, такий моніторинг під силу провести лише небагатьом недержавним організаціям в Україні. Натомість, він дає можливість більш стандартизовано використовувати методику та контролювати хід моніторингової діяльності. В якості прикладу такого моніторингу можемо навести програму Комітету виборців України «Українська влада: обіцяного три роки чекають», яка проводилася за підсумками виборів 1998 року та розпочала свою роботу з початку 2001 року [5].
Продовжують функціонувати і центральні моніторинги, які не спираються на інформацію з регіонів, а обмежуються вивченням діяльності представників політичних партій у центральних органах влади. Відсутність акцентів на регіональний розріз партійної політики компенсується тут меншою вартістю проведення моніторингу, а отже можливістю робити його більш тривалим та більше уваги приділяти роботі над аналітичною частиною дослідження. Крім того, результати такого моніторингу з більшою вірогідністю матимуть суспільний резонанс. В якості ґрунтовного, тривалого та підкріпленого відповідною методикою дослідження тут можна відзначити проект Лабораторії законодавчих ініціатив «Орієнтири виборців - парламентський моніторинг». Проектом було охоплено законодавчі ініціативи, які були внесені протягом роботи Верховної Ради України четвертого скликання (починаючи із її 4 сесії) та передбачені порядком денним на тиждень [6].
Крім того, слід виділити в окрему групу спеціалізовані моніторинги, які проводяться громадськими організаціями, що опікуються певним конкретним блоком суспільних проблем, а отже не ведуть моніторинг діяльності політичних партій з усіх напрямків, а зосереджуються на якомусь одному. Такий аналіз, хоч і дещо звужує моніторинг, проте дозволяє зробити його більш фаховим та деталізованим. Прикладом тут може слугувати проект Української Гельсінської спілки з прав людини під назвою «Вплив на програмну діяльність політичних партій через моніторинг законодавчої діяльності та аналіз виборчих програм політичних партій щодо висвітлення питань прав людини» [3]. Також розповсюдженими є моніторинги діяльності політичних партій з боку екологічних, бізнесових громадських об'єднань тощо.
Коаліційні моніторинги є чи не найбільш слабким різновидом організації моніторингового процесу. Вони відрізняються тим, що утворюються на основі взаємної згоди великої кількості громадських організацій, що обирають керівні органи такої коаліції. Такий підхід дозволяє протягом нетривалого часу використовувати значні інституційні ресурси в межах всієї країни, проте об'єднання, як правило, створюється для виконання певної короткотривалої цілі, а тому не існує довго (наприклад, відома громадська коаліція «Новий вибір - 2004» проіснувала з 31 жовтня 2003 року до 23 січня 2005 року [9]). На практиці такого роду коаліції створюються переважно на час проведення виборчих кампаній.
Останній факт дозволяє нам перейти до розгляду іншого