Робота з документами повинна бути побудована на основі методу конвент-аналізу. Зокрема, з його допомогою повинні бути проаналізовані програмні документи партій на предмет визначення пріоритетів діяльності у основних сферах суспільного життя (якщо на загальнодержавному рівні сфери доцільно узагальнити, виділивши серед них суспільно-політичну, соціально- економічну, духовно культурну, та сферу національної безпеки і оборони, яка переважно стосується питань зовнішньої політики, то на місцевому рівні слід приділити увагу більш конкретним питанням, зокрема системі управління містом і місцевому самоврядуванню, економічному розвитку регіону, забезпеченню прав, свобод громадян та якісного надання послуг, питанням екології та культурних потреб населення). Такий аналіз повинні проводити кваліфіковані експерти, висновки яких матимуть вагу в очах громади. Корисно також провести соціологічне дослідження громадської думки на стосовно визначення пріоритетів розвитку у різних сферах суспільного життя. Це дасть можливість порівняти позицію населення, передвиборну і основну програми партії та програму дій, ухвалену місцевою радою, з тим аби визначити чи наявні розбіжності і протиріччя.

Завдання основного періоду технічно є найбільш складним, оскільки полягає в тому, щоб дати кількісну оцінку діяльності політичної партії, підкріплену фактичними матеріалами. Якщо перший етап носить радше технічний характер і стосується переважно організаційних моментів, то на другому перед нами постає питання: як оцінити діяльність політичних партій, перевести у цифрові показники проведені ними заходи, проголосовані рішення, опубліковані статті і т.д. і т.п. І як у підсумку одержати інтегральну оцінку, яка буде достатньо обґрунтованою для того, щоб ми могли стверджувати, що діяльність політичної партії А краща, ніж діяльність політичної партії Б?

Міжнародний центр перспективних досліджень ризикнув зробити спробу визначення такої інтегральної оцінки і запропонував оригінальну схему, яка заслуговує на усіляку увагу. Розбиття її на три рівні, де перший (інтегральний показник) складається з оцінок другого рівня, помножених на їх коефіцієнт вагомості (це оцінки програм за сферами, де коефіцієнти визначаються експертами), а кожна оцінка другого рівня складається з кількох оцінок за технічними критеріями (наприклад, оцінки ступеню відповідності пріоритетів партійної діяльності інтересам громадян і оцінки ступеню відповідності пріоритетів партійної діяльності програмі дій, прийнятій місцевою радою). Кожна з цих оцінок складається з первинних оцінок показників, перелік яких визначається експертами.

Як можна помітити, тут двічі було згадане слово «експерти». І це не випадково. У ході моніторингу набагато легше зібрати відомості про кількісний склад місцевих партійних організацій або про діяльність політичної партії в певній сфері. Набагато важливіше, складніше та відповіда- льніше визначити, що, власне, повинен оцінювати моніторингіст, що варто уваги, а на чому не потрібно зупинятися або ж можна приділити менше уваги.

Чи потрібно давати оцінку ідеології? У наш час багато написано про деідеологізацію та «смерть ідеологій», проте це зовсім не означає, що діяльність політичних партій перестала мати ідеологічний характер. Принципи, декларовані політичними партіями та їх дії дозволяють ідентифікувати ідеологію політичної партії і тоді, коли вона про неї не заявляє, і тоді, коли вона позиціонує себе зовсім в іншій ідеологічній площині. Чи повинен ідеологічний критерій бути присутнім у оцінці програм політичних партій - на це питання повинна дати відповідь саме політична наука.

Чи варто використовувати стандартні показники? Чи необхідно перед кожними виборами переглядати критерії оцінювання, додаючи або вилучаючи певні проблеми та питання залежно від ступеня їх актуальності? З одного боку не можна не констатувати плинність подій та швидкі зміни сучасного світу, які можуть зробити вже за місяць актуальним питання, про яке ще вчора знали лише вузькі спеціалісти (наприклад, питання допуску на ринок продуктів генної інженерії). З іншого боку, чи не буде це постійними перегонами за кон'юнктурою, яка штучно робить проблеми важливими безпосередньо перед виборчими кампаніями (як це відбувається щоразу з питанням надання російській мові статусу другої державної). Чи, можливо, є сенс зосередитися виключно на невеликому колі відносно стабільних показників, які мають реальну вагу для подальшого розвитку держави?

Як оцінювати опозиційні партії? Чи необхідно створювати окрему методику та окремі критерії для оцінювання їх діяльності. Адже опозиційна партія має суттєво менше важелів та можливостей для реалізації власної передвиборної програми, а отже заздалегідь має програшні позиції у порівнянні з політичними партіями, що знаходяться при владі. Чи варто робити такі «поблажки», фактично цим зменшуючи відповідальність політичної партії за свою діяльність?

Ці та інші питання зводяться до однієї великої проблеми, яку повинна розв'язати політична наука: як оцінювати діяльність політичних партій - одну відносно іншої, враховуючи поточний стан партійної системи в Україні, або ж відносно певного абстрактного еталону - адже мета моніторингу не лише в одержанні оцінки, але і у вихованні суспільства взагалі і самих політичних партій зокрема. Відповідь на це питання не може бути однозначною.

Завдання підсумкового періоду - узагальнення та доведення до громадськості результатів моніторингу з метою підвищення ефективності партійної політики на місцевому рівні є менш складними у порівнянні з завданнями попереднього етапу. Важливими складовими цього етапу є ініціювання НДО проведення місцевою радою громадських слухань щодо виконання програми економічного і соціального розвитку міста (регіону); проведення НДО публічних дебатів і громадських обговорень за результатами моніторингу виконання організаціями політичних партій (блоків) передвиборних програм; вироблення НДО