УДК 329:81'272(477)

Седнєва Н.О.

РОЛЬ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ У ФОРМУВАННІ ТА РЕГУЛЮВАННІ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

У статті розглядається роль політичних партій у формуванні та розвитку мовної політики держави. Особлива увага приділяється питанням законотворчих ініціатив. Визначається актуальність мовних питань під час передвиборчих кампаній.

Ключові слова: партія, політика, формування, регулювання, роль, виборчий період, наміри, російська мова, депутат, держава.

В статье рассматривается роль политических партий в формировании и развитии языковой политики государства. Особенное внимание уделяется вопросам законотворческих инициатив. Определяется актуальность языковых вопросов во время предвыборных кампаний.

Ключевые слова: партия, политика, формирование, регулирование, роль, избирательный период, стремления, русский язык, депутат, государство.

The role of political parties in forming and development of linguistic policy of the state is examined in the article. The special attention is spared to the questions of legislative process. Actuality of linguistic questions during electioneering is determined.

Key words: party, politics, formation, regulation, role, election period, aspirations, Russian language, deputy, state.

Політичні партії виступають активними учасниками політичного процесу в Україні. Саме вони безпосередньо беруть участь у його реформуванні та законодавчому регулюванні. Тому, важливим є визначення ролі політичних партій у формуванні та впровадженні мовної політики держави як складової етнонаціональної політики країни.

Більшість законів України у сфері мовної політики були ухвалені ще до 1996 року. Закон України «Про мови в Українській РСР» був прийнятий ще до розпаду СРСР. Цей факт потребує нагального вирішення проблеми прийняття нового закону про мови.

Значна частина розроблюваних народними депутатами законопроектів у етнополітичній сфері пов'язаний із мовною політикою та мовними правами громадян. Переважно йдеться про правові механізми розширення сфери вживання російської мови, зокрема надання їй статусу регіональної в ряді міст України в 2006 році. Цей процес викликав обурення громадськості та був оскаржений у місцевих судах та Конституційному Суді. В 2007 році це питання з ініціативи Партії регіонів сформувалося у проблемі проведення Референдуму з мовного питання, проте не знайшло свого продовження.

Ще однією проблемою є тлумачення положень Європейської Хартії регіональних мов та мов національних меншин, на які спираються зокрема депутати місцевих Рад, наполягаючи визнати російську мову другою офіційною.

Ці та ряд інших питань щодо мовної політики значною мірою актуалізуються напередодні виборів. Втім, ставлення політичних партій до проблем мовної політики в першу чергу відображається у їх програмних документах. Аналізуючи які варто зазначити, що зі 133 офіційно зареєстрованих в Україні (станом на 2007 рік) партій питання мовної (а в програмах деяких партій національної) культури, освіти і мовної політики обумовлені в документах Народного Руху України, Української Народної Партії «Собор» (з початку заснування Українська республіканська партія «Собор»), Української народної партії, Всеукраїнського об'єднання «Батьківщина», Української Народної Партії, Всеукраїнської партії духовності і патріотизму, Ліберально- демократичної партії України, Народно- демократичної партії, Партії «Молода Україна» та Слов' янської партії. В установчих програмах інших політичних партій посилання на питання мовної політики прослідковуються лише у зазначенні користування нормами законів України, зокрема, Конституції України [1].

Українська Народна Партія «Собор», Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина», Народно- демократична партія України, Партія «Молода Україна» та Слов'янська партія наголошують на вільному розвитку мов і культур всіх етносів, що мешкають на території України, зазначаючи пріоритетність української мови як державної. Остання підкреслює химерність розколу народу на етнічному і мовному ґрунті та визнає термін «Україна-Русь» як єдиний для усіх слов'янських народів [2].

Партія Ліберальна Україна виходить із принципового постулату щодо права кожного індивіда, етносу і нації на повноцінний національно-культурний і в цілому духовний розвиток. Схожа й думка Ліберально-демократичної партії України, яка зауважує в своїй Програмі, що «В національній політиці неприпустима будь-яка дискримінація. Держава не може розподіляти громадян за расовими, національними або етнічними ознаками. З точки зору української державності всі громадяни України складають український народ, або народ України.«Всеукраїнська партія духовності і патріотизму підтримує зусилля держави, політичних і громадських організацій, української інтелігенції по відродженню культури України, збереженню її надбань і передачі їх прийдешнім поколінням. У той же час партія не розглядає національну культуру як раз і назавжди сформовану. Вона виступає проти спроб штучно обмежити сучасний поступ української культури її консервативними традиціями, підмінити сучасну національну культуру етнографічною спадщиною [3].

Згідно зі своїми програмними документами Українська Народна Партія наголошує лише на збереженні традиційних та розвиток сучасних форм української культури [4].

Неоднозначною щодо мовних питань є програма Народного Руху України, в основу гуманітарної політики якої покладена ідея побудови національної Української держави, або ж української України. Рух проголошує гасло: «Утверджуймо українську мову - мова врятує майбутнє України»! Водночас Народний Рух України виступає за здійснення права національних меншин на вивчення рідної мови, створення культурно- освітніх товариств й земляцтв, театрів та концертних колективів, організацію преси рідною мовою, плекання національно-культурних традицій [5].

Хоча аспекти мовної політики письмово не закріплені у програмних документах багатьох сучасних партій, проте досить промовистими та впливовими є вони під час виборів.

За дослідженням Конгресу національних громад України мовна проблема була однією з основних причин боротьби за незалежність у модерній історії України і посьогодні залишається об'єктом уваги, що зазвичай актуалізується під час передвиборних перегонів.

Вивчаючи це питання В. Хмелько зробив спостереження, що вперше поляризація країни виявилася у другому