Аналіз даних опитувань, які провів у 1994 році КМІС (Київський міжнародний інститут соціології) показав, що в обох частинах України ставлення до політичних свобод і до правової рівності членів суспільства були фактично однаковими, а до особливостей ринкової економіки, до приватної власності та розвитку приватного підприємництва були або дуже подібними, або відрізнялися значно менше, ніж розподіли голосів за різних кандидатів. Значно відрізнялися лише деякі національно-політичні орієнтації - ставлення до членства України в СНД, до відносин між Україною й Росією і до статусу в Україні російської мови.

З'ясувалося, що розподіл голосів між Л. Кравчуком і Л. Кучмою в регіонах найбільше залежав від частки в них, відповідно, україномовних і російськомовних виборців.

Подібна ситуація склалась і під час виборів Президента 2004 року.

Так, чим більше в регіонах прихильників надання російській мові статусу другої державної, тим більше голосів у 2004 році отримав В. Янукович та в 2006 - «біло-сині». А чим більше в регіонах прихильників надання російській мові статусу місцевої офіційної та усунення російської мови з офіційного спілкування взагалі, тим більше голосів у 2004 році отримав В. Ющенко, а в 2006 - «помаранчеві» [7].

Аналізуючи передвиборчі програми кандидатів парламентських виборів 2006 року зазначимо, що розгляд питань мовної політики мав таке висвітлення: 1) захист інтересів української мови та мов національних меншин був передбачений у Програмах Українського Народного Блоку Костенка і Плюща та Всеукраїнської партії Народної Довіри; 2) захист лише української мови - Всеукраїнського об'єднання «Свобода», Української Консервативної партії, Блоку «Патріоти України», Соціально-Християнської Партії; 3) захист російської мови - Виборчого блоку «Держава - Трудовий Союз», Опозиційного блоку Не ТАК!; 4) захист мов усіх етносів, які мешкають в Україні - Всеукраїнської партії народної довіри та Виборчого блоку Бориса Олійника та Михайла Сироти. Партія «Віче» визначила важливість вивчення української, російської та англійської мов. У передвиборчих програмах інших партій та блоків питання мовної політики не розглядались [8].

Передвиборний період 2005-2006 років позначився значною активізацією зусиль народних депутатів у площині розробки та внесення законопроектів, спрямованих на актуалізацію мовного питання. Спочатку в квітні, потім у травні, а згодом і в червні 2005-го у ВР намічалося розглянути 13 «мовних законопроектів», більшість із яких мала на меті уможливлення зміни статусу саме російської мови. Більшість цих законопроектів, згідно з висновками комітетів ВР, суперечили Конституції України в частині надання російській мові особливого статусу - статусу офіційної (другої державної) мови на території України, а також рішенню Конституційного суду України від 14 грудня 1999 р. про офіційне тлумачення положень ст. 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її в навчальному процесі в навчальних закладах України [9].

Розгляд законопроектів про мову розпочався Верховною Радою ще в 1997 році, коли на розгляд восьмої сесії Верховної Ради було запропоновано два законопроекти народних депутатів В. Алєксєєва «Про мови в Україні та про особливий порядок застосування російської мови на території Україні» та П. Мовчана «Про державну мову», слухання яких було перенесено на дев'яту сесію у лютому 1998 року. Зважаючи на порушення пунктів діючої Конституції України та невра- хування тлумачень деяких чинних законодавчих актів держави, ці проекти не були прийняті.

У грудні 1998 року та лютому 1999 року були представлені законопроекти С. Кіяшко (Проект «Закону про мови») та О. Кучеренка (Закон «Про розвиток і застосування мов в Україні»), які розглядались на третій сесії Верховної Ради в лютому 1999 року і четвертій та п'ятій сесії - у вересні 1999 року (на розгляд подано ще й законопроект О. Коктусєва від 20.04.99 «Про розвиток і застосування мов в Україні») та березні 2000року (на розгляд подано законопроект В. Коновалюка від 05.10.99 «Про розвиток і застосування мов в Україні» та внесено зміни у законопроект С. Кіяшко). Крім того, 30 червня 2000 року був запропонований законопроект від Уряду №28-2371/4 та законопроект Є. Красняко- ва від 06.02.2001, розгляд яких було внесено до порядку денного восьмої сесії третього скликання, яка відбулася восени 2001 року.

У грудні 2001 року Верховна Рада України розглянула зазначені законопроекти про мови в Україні, що підняло питання про надання російській мові статусу офіційної. Верховна Рада України розглянула 3 із запланованих 6-ти проектів законів про мови в Україні: два депутатських і один урядовий. У двох законопроектах, запропонованих депутатами С. Кіяшком та Є. Красня- ковим, передбачається, що державною мовою в Україні є українська, але російській мові надається статус офіційної.

Комітет з питань культури і духовності, що розглянув усі 6 законопроектів, рекомендував парламенту прийняти документ, внесений Кабінетом Міністрів. У цьому законопроекті, запропонованому Урядом, державною мовою в Україні є українська, що у свою чергу є обов' язковою для застосування в діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування. Відповідно до проекту закону, російська та