конкурентоспроможної країни», яка складається з 12 пунктів. Зокрема третій пункт цієї програми передбачає створення громадського телебачення і радіомовлення та захист національного інформаційного простору. Відтак, виступаючи під час міжпартійного з' їзду БЮТ 5 серпня 2007 року, Ю. Тимошенко заявила, що наразі недоречно обговорювати питання про надання російській мові статусу другої державної, принагідно наголосивши, що політичні сили і державні чиновники повинні відмовитися від спекуляцій на цьому питанні. «Припиніть говорити про другу державну мову, - закликала їх вона. - Якщо хтось хоче другу державну - російську, то давайте вивчіть хоча б українську мову, а потім говоріть про це» [13].
У сфері мовної політики Комуністична партія України обстоює необхідність надання російській мові іншого статусу - «офіційної чи державної». У виборчій програмі дострокових виборів до ВР 2007 року під назвою «За народовладдя! Геть диктатуру» зазначається, що Компартією будуть забезпечені соціально-економічні та мовно-культурні потреби людей усіх національностей, що проживають в Україні, а нова редакція Конституції, запропонована комуністами, надасть російській мові статус другої державної при реальному забезпеченні державного статусу української мови.
Соціалістична партія України намагалася обходити питання мовної політики, обмежуючись загальними фразами про необхідність «подолання морально-духовної кризи в суспільстві - однієї з причин занепаду України».
У виборчій програмі СПУ зразка 2006 року, що мала назву «Збудуємо Європу в Україні», питання мовної політики опинилося на останньому, 21-му місці: «Внесений соціалістами закон про мови, який передбачає можливість кожному вільно користуватися рідною мовою, буде реалізований на практиці». У подальшому члени СПУ вказували, що варіант мовної політики, запропонований О. Морозом, є реальним шляхом усунення проблеми «розколу».
У розділі «Єдність та багатоманітність» виборчої програми Партії регіонів на дострокові вибори 2007 року під назвою «Стабільність та добробут» наведено положення, фактично тотожні до передвиборчих гасел 2006 року: «Ми - різні: на Півночі та Півдні, Заході та Сході, але ми - громадяни єдиної країни. У цьому - запорука нашої сили і процвітання». Стосовно мовної політики вказується, що партія виступає «за надання російській мові статусу державної мови». Тут же вказано на умову та механізм досягнення цієї мети: «Для цього необхідна стійка більшість у Верховній Раді». Ми - послідовні прихильники гасла: «Дві мови - один народ!»
У виборчій програмі виборчого блоку політичних партій «Наша Україна», «Народна самооборона», «Для людей - а не політиків»! на дострокових виборах 2007 року як одна зі стратегічних цілей зазначалося прагнення «Об'єднати націю через духовне відродження. Українські традиції і духовні цінності зцементують країну».
Пункт 6 цієї програми обстоює захист «нашої ідентичності - української мови та культури», формування єдиного інформаційного простору країни. Водночас тут ідеться й про забезпечення розвитку «мов і культур усіх меншин, що проживають в Україні. В той же час виступ Ю. Луценка під час одного з мітингів «Народної самооборони» в Дніпропетровську в червні 2007 року засвідчив факт розбіжностей усередині блоку щодо формування чітких позицій стосовно мови та загальнонаціональної єдності, оскільки в промові зазначалося про другорядність питань мовної політики [14].
Підсумовуючи, зазначимо, що мовна політика й питання формування спільної української суспільної ідентичності залишається на порядку денному політичних партій. Проте, найчастіше це питання є засобом політичних дебатів і суперечок. Найчастіше воно актуалізується напередодні виборів і зазвичай привертає увагу до протистояння української та російської мови. Провідною політичною силою, що ініціює це питання, виступають політичні партії. Вони мають усвідомити, що всі заходи та законодавчі ініціативи в цьому плані повинні гармонізувати ситуацію та дозволяти адекватно вирішувати проблеми, а не актуалізувати та загострювати протиріччя.
Сучасна мовна ситуації є свідченням недостатньо спланованих заходів у напрямках вирішення саме законодавчого регулювання мовної політики. Прикладом може слугувати недотримання пункту 12 Універсалу національної єдності (підписаного Президентом В. Ющенком та лідерами політичних сил 3 серпня 2006 року), що затверджує статус української мови, як державної і рівний розвиток прав мов національних меншин. Натомість, ми маємо законопроекти, які передбачають особливий статус російської мови. А це, по-перше, ставить її на один ряд з державною українською, а по-друге, порушує права інших меншин на подібне врівноваження їх материнської мови із державною. Саме тому важливо в першу чергу врегулювати процес усвідомлення не заборони російської мови як мови спілкування, а нормативності української мови як державної. І провідну роль у цьому процесі мають відігравати політичні діячі, зокрема, і політичні партії, в цілому.
ЛІТЕРАТУРА
Кремень В.Г., Базовкін Є.Г. Політичні партії України: порівняльний аналіз програмних документів - Випуск 18. - 1993 р. - С. 81; http://old.urpsobor.org.ua/programa_urp.htm.
http://www.slavonic.org.ua.
http://wwwnru.org.ua/about/program/?id= 15.
http://www. unru.org. ua/about/program/?id= 15.
http://www.vpdp.org.ua/docum/VPDP_programm_u.php.
Хмелько В. Через що політикам вдається розколювати Україну // Дзеркало Тижня. - № 24 (603). Субота, 24-30 червня 2006 року.
За матеріалами передвиборчих програм на http://www. rada.gov.ua.
Тищенко Ю. Мовна та етнічна політика в Україні: складові державної політики, роль політичних сил // www.zaxid.net.
Чи отримає російська мова в Україні статус офіційної? // courier.ru - 01/12/2001.
Хоменко М. Про мову промовка // Без цензури - № 10 (103) - 2005 http://www.ukrnationalism.org; С. Шумлянсь- кий http:// www.mediakrytyka.info /?view=298.
За матеріалами http://experts.in.ua/digests/www.intellect.org.ua Політика 15.02.06 / УНІАН
Хорунжий Ю. Якою мовою говорити? Або мовне питання в програмах учасників парламентських виборів // http://www.press.cv.ua 20.09.2007.
Там же.