приклеєний ярлик "праві". Це затушовувало основну лінію протистояння між демократичною й авторитарною-бюрократичною тенденціями, що визначала діалектику розвитку радянської системи. Полеміку з прихильниками Бухаріна Каменєв та Зінов'єв перетворювали з тактичних розбіжностей на стратегічні (боротьбу з "правою небезпекою"), у той час як реальна погроза виходила саме від бюрократії, відповідальної в тому числі за недооцінку "правих" тенденцій в економічній сфері. Заплутування основних ліній боротьби давало Й.В. Сталіну можливість відігравати роль об' єктивного керівника, на яку він активно претендував, і яка вдало допомагала йому маскувати реальну безпринципність у тогочасних дискусіях.
Однак задамося питанням, - чим саме був обумовлений вибір політичного союзу лівими опозиціонерами Троцького? І чи було реальним об'єднання дійсно прогресивних сил Компартії для відсічі наступаючої бюрократії?
Л.Д. Троцький, аналізуючи дискусію 1924 - 1925 років з економічних проблем непу й переходу до реконструктивного періоду, схилявся в цілому до позиції Л.Б. Каменєва, який вів розмову про помилковість ставки на "аграрно-кооперативний соціалізм", додаючи, що відома теза про "черепашачі кроки" М.І. Бухаріна відбиває нерозуміння питання темпу розвитку радянської економіки, - адже ані "мужик", ані світовий ринок "чекати" не будуть [8].
Разом з тим Троцький бачив, наприклад, і справедливу постановку питання про послідовно-соціалістичний характер держпромисловості СРСР Бухаріним у полеміці проти Каменєва [9].
Нарешті, Троцький, визнаючи більший збіг своїх поглядів на соціально-економічні процеси з поглядами Каменєва, підкреслював, що верхівковий характер дискусії 1925 року та переплетення із закулісною боротьбою "додає її ідейним відображенням вкрай схематичного, доктринерського і навіть схоластичного характеру", внаслідок чого "партійна думка при зіткненні з новими питаннями або небезпеками прокладає собі дорогу обхідними шляхами та плутається в абстракціях, спогадах, незліченних цитатах". Тому, хоча позиція, зайнята "ленінградськими верхами" (тобто зинов' є- вцями), є "вираженням політичної тривоги найбільш передової частини пролетаріату за долю нашого господарського розвитку в цілому і за диктатуру пролетаріату", але вона, з огляду на специфічний характер "ленінградських верхів" , є "бюрократично перекрученою" [10].
Троцький, як нам здається, ще з початку 20-х років добре розумів, яку небезпеку представляє бюрократичне використання навіть самих правильних методик у будь- якій сфері суспільної діяльності. Саме тому запоруку успіху запропонованої ним лівої альтернативи в економіці він бачив у її демократичному заплідненні на рівні політичної сфери, починаючи з внутріпартійних відносин у ВКП(б).
Ось чому першим прагненням Л.Д. Троцького була спроба встановлення контакту саме з М.І. Бухаріним - він, можливо, бачив в ньому союзника у питанні демократизації внутріпартійних відносин й керівництва. Саме на позицію Бухаріна Троцький посилався, відстоюючи принципи внутріпартійної демократії, ще в листі від 23 (24) жовтня 1923 року в руслі першої, після відходу від керівництва
В. І. Леніна, відкритої дискусії у РКП(б) [11].
Крок назустріч зробив на рубежі 19251926 року і М.І. Бухарін, посилаючи на ім'я Л.Д. Троцького спеціальну записку. Останній відразу ж оцінив її як "можливість - після великої перерви - обмінятися думками з самих гострих питаннь партійного життя" [12].
У своїй записці Бухарін відверто зізнавався Троцькому в тому, що його просто "трясе" від роз'їдаючої партію апаратчини [13]. В свою чергу Троцький в своєму листі у відповідь, аналізуючи становище, яке склалося в Ленінграді під час правління Зі- нов' єва, нагадував, що саме Бухарін свого часу дав найбільш "різке, яскраве й гостре формулювання протистояння партапарату партійній масі", але вся справа в тому, підкреслював він, що "з осені 1923 року апаратно-бюрократичні тенденції надзвичайно підсилилися не лише в Ленінграді, але і у всій партії в цілому". І, резюмував Троць- кий, особисто він - на відміну від Бухаріна - "не чекав конфлікту Зінов'єва з більшістю ЦК, щоб побачити цю непривабливу реальність та небезпечні тенденції її подальшого розвитку" [14].
Все ж Бухарін так і не пішов на поглиблення контактів з Троцьким і лівою опозицією. І на цьому як раз будував свою політичну гру генсек Сталін, який прикривав авторитетом Бухаріна і його "непротивленням злу насильством" "непривабливу реальність". На думку спостерігачів, яку наводить С. Коен, Сталін та його прихильники штучно створювали під час політичних дискусій "погромну атмосферу" - заради вбивання міцного клина між лівою опозицією і бухарінцями [15]. А це, зрештою, і стало не останньою причиною того, що, незважаючи на еволюцію спочатку економічних, а згодом й політичних поглядів Бухаріна в напрямку визнання правоти лівої опозиції, ці політичні сили так і не спромоглися знайти спільної мови у справі оздоровлення партійно-державного керівництва.
На наш погляд, саме після провалу спроб наведення мостів по відношенню до М. І. Бухаріна Л. Д. Троцький обрав інший напрямок політичного блокування. Необхідно відразу ж відзначити, що саме Зіно- в' єв та Каменєв "прийшли" до Троцького, а не навпаки. Ще під час Квітневого (1926 р.) Пленуму ЦК ВКП(б), коли Троцький з одного боку, а Каменєв з іншого, критикували економічні розробки більшості ЦК, союз, що практично напрошувався, укладений так і не був. Лише влітку, коли зінов'євці прилюдно визнали правоту лівих, починаючи з 1923 року, у тому числі у питаннях бюрократизації партійного режиму та боротьби з цим явищем (тобто у головному) - лише тоді Троцький вступив у цю коаліцію на правах верховного лідера [16].
Таким чином, для Л.Д. Троцького у справі створення