[17].

Проте, як засвідчив подальший розвиток подій, союз із Зінов' євим та Каменєвим не став для "троцькістів" надійним підкріпленням у справі ведення боротьби за зміну політичного режиму і методики керівництва соціально-політичними процесами. Здається, що Зінов'єв та Каменєв фактично зіграли у блоці роль своєрідного баласту і компрометуючого джерела. Про це свідчать наступні моменти.

По-перше, Сталіну з його прихильниками не важко було звинуватити Троцького, Зінов' єва та Каменєва у безпринципності, постійно нагадуючи партії про їхні минулі ворожнечі взаємини і звідси вивести їхнє теперішнє об'єднання як розкольницьку комбінацію, спрямовану на захоплення влади [18].

По-друге, як справедливо вважає С. Коен, "Зінов' єв вмів змусити кожного поводитися найгіршим чином із усіх мож- ливих"[19], що наочно проявилося в способах ведення боротьби як у дискусії 19231924 років, так і в дискусії 1925 року, коли випади Зінов'єва провокували взаємну брутальність. Бухарін відверто назвав тоді методику ведення полеміки збоку зінов'євців "верещанням" [20].

По-третє, зінов' євці привнесли у відшліфовану економічну програму лівої опозиції наліт демагогії і догматизму. Достатньо, наприклад, порівняти виступ від імені опозиції Л.Д. Троцького та Г.Є. Зінов' єва на ХУ партконференції восени 1926 року, щоб усвідомити різницю щодо рівнів інтелектуальних побудов. Так, Троцький приділив увагу небезпеці "розмички" в умовах відставання промисловості від сільського господарства й об'єктивно високих цін на промтовари. "Якщо в селянина, скажімо, у його товарній частині врожай на 20% вище торішнього - я умовно беру, - але якщо відпускні ціни на хліб упали на 8%, а ціни на роздрібні вироби підвищилися на 16%, як це й відбулося, то селянин може одержати гірші результати, ніж при більш слабкому врожаї та більш низьких цінах на промислові товари. Прискорення індустріалізації, зокрема, шляхом більш високого оподаткування куркуля, дає велику товарну масу, що понизить роздрібні ціни, а це вигідно як для робітників, так і для більшості селянства" - ось зразок аргументації Троцького [21]. А ось зразок підходу Зінов'єва до такого проблемного питання, як джерела індустріалізації: "на півмільярда скоротити витрати за рахунок бюрократизму. Узяти за ребра куркуля, непмана - отримаємо ще півмільярда" [22].

По-четверте, вульгаризований підхід Зі- нов' єва стосовно складних соціально- економічних проблем, продемонстрований вище, зайвого разу переконував Бухаріна, Рикова і багатьох прихильників непу в тому, що "об'єднана опозиція", у якій Зіно- в' єв відігравав не останню роль, зорієнтована на згортання непу й економічний авантюризм - і цього враження не змогли переважити серйозні економічні аргументи Тро- цького та Преображенського.

Таким чином, негативний імідж Зінов'єва та Каменева (особливо - першого), що склався в партії вже досить давно і останнім часом істотно зміцнився, відіграв не останню роль у дискредитації лівоопози- ційних ідей після створення блоку Троцький - Зінов'єв - Каменєв.

Усе це показує, що, аналогічно до коаліції Сталіна - Бухаріна, об' єднаних суто тактичним співробітництвом, опозиція 19261927 років на чолі з Троцьким, Зінов'євим та Каменєвим також не мала міцної основи. Сам Л.Д. Троцький у 30-і роки з цього приводу писав: для того, щоб полегшити формування даного опозиційного блоку, "ліва опозиція - попри попереджень і заперечень автора цих рядків - пом' якшила окремі формулювання та тимчасово утрималася від відповіді на найбільш гострі теоретичні питання. Навряд чи це було правильно". Хоча, додавав він одразу ж, принциповим моментом залишалося те, що "лівої опозиції 1923 року не довелося все ж таки йти на поступки. Ми залишилися вірними собі. Зінов'єв та Каменєв прийшли до нас. Нема чого й казати, якою мірою перехід учорашніх заклятих ворогів на сторону опозиції зміцнив упевненість наших лав у власній історичній правоті" [23].

Отже, протиріччя було у наявності: якщо брати за точку відліку шкалу "бюрократія - демократія", то Г.Є. Зінов'єв та Л.Б. Каменєв у порівнянні з 1923 роком усього лише зрушилися дещо "ліворуч" й зайняли "правоцентристську" позицію - у той час як Л.Д. Троцький продовжував залишатися вождем дійсно лівих. Виходячи з цього розташування, досить закономірною виглядає доля цього політичного блоку, що був набагато менш логічним, ніж потенційно можливий блок лівих і лівоцентристів Троцького та Бу- харіна. Як визнавав згодом сам Троцький, Зінов'єв та Каменєв, зрештою, відхитнулися, "злякавшись розриву з радянською бюрократією", і наступна їхня політична поведінка є цілком зрозумілою, навіть передбачуваною: "після капітуляції [вони] робили рішуче все, щоб повернути собі довіру верхів і знову асимілювалися у офіційному середовищі. Зіно- в' єв примирився з теорією соціалізму в одній країні, знову викривав "троцькізм" та навіть намагався кадити фіміам Сталіну особисто" [24]. Природним, хоча й донезмоги цинічним виглядає пізніше зізнання Каменєва: "Троцький нам потрібний був для уряду, а для повернення до партії він баласт" - яке навів у листі до соратника відомий діяч лівої опозиції Х.Г. Раковський [25].

Підводячи підсумки, ми вважаємо за необхідне зупинитися на актуальних й донині уроків, що можна витягти з вищенаведено- го аналізу