створення загальної концепції їх консолідації, апробації на практиці нових конституційних реформ, які не позбавлені певних суперечностей. Протікання політичного процесу після виборів 2006 р. ознаменували брак консенсусу щодо базових цінностей та стратегій розвитку суспільства, що виявилося у кризі сформованих коаліцій, наслідком яких стала парламентська криза і, зрештою, криза легітимації влади, яку поглиблювали постійні порушення правил гри з боку еліт і невизначеність меж діяльності та повноважень основних інституцій держави.
Постійна невизначеність процедур у процесі взаємодії парламентської більшості з опозицією, нав'язування власних правил гри зумовило формування конфліктів у середовищі еліт. На проблему ситуаційності правил гри вказує п. 1. Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи «Функціонування демократичних інституцій в Україні» від 19 квітня 2007 р.: «Триваюча політична нестабільність є результатом того, що численні українські уряди не мали узгодженої політики, підкріпленої змістовними юридичними, адміністративними та економічними реформами. Політичні реформи, що закріпили б «правила гри» та створили передумови для гарантування демократичних прав і свобод законними інституціями та сприяли б політичній конкуренції, не завершені дотепер» [10].
Після проведення позачергових парламентських виборів 30 вересня 2007 року за даними Центральної виборчої комісії отримали перемогу Партія регіонів (34,37 %), Блок Юлії Тимошенко (30,71 %), Блок «Наша Україна - Народна Самооборона» (14,15 %), Комуністична партія України (5,39 %), Блок Литвина (3,96 %) [12]. Проте стадія протікання процесу формування коаліції та уряду також показала свою циклічну повторюваність, обрання основними політичними гравцями «неформальних політичних правил гри», недотримання основних політичних правил, декларованих цінностей. На нашу думку, механізм формування політичної стабільності може засновуватися на згоді й консолідації політичних еліт щодо базових цінностей та правил гри у політиці.
Консолідована демократія - це політичний режим, при якому демократія як складна система інститутів, правил, а також зразків стимулів і гальмувань, постає «єдино визначеним типом гри», основною якої є процедура консенсусу. Консенсус - це згода спільноти щодо найважливіших аспектів соціального порядку, системи цінностей і норм, що об'єднують суспільство і забезпечують його сталий розвиток. Консенсус передбачає також згоду щодо цілей розвитку, правил гри, процедур розв'язання спірних питань, урядових структур і політики держави. Шлях до консолідованої демократії залежить від стратегії розвитку структурних і процедурних чинників демократизації країни. До основних типів структурних передумов демократизації відносяться: а) формування національної єдності та відповідної ідентичності; б) досягнення відносно високого рівня економічного розвитку; в) поширення культурних норм і цінностей, які передбачають визнання демократичних принципів, довіру, почуття громадянського обов'язку тощо; г) ефективна державна влада.
Формування процедурних передумов залежить від вибору політичних стратегій і тактик перетворень взаємодії політичних сил, а також індивідуально-особистісних характеристик головних політичних акторів. Важливу роль у цьому відіграє єдність еліти, обов' язкова наявність угод і пактів між ними, послідовність дій у реалізації трансформаційних стратегій. Для сучасного розвитку українського суспільства, стабільного функціонування його політичної і суспільної системи надалі актуальні формування правил гри, яких повинні дотримуватися всі учасники політичного процесу, та свідомий вибір політичними акторами в процесі політичного торгу та суперництва організаційних форм, інститутів і процедур демократичного політичного устрою. Правила гри (і в політиці також) повинні бути прозорими, конвенційними, загальнообов' язковими, відносно усталеними.
Становлення ефективної інституційної бази, укладення демократичного пакту головних політичних акторів щодо стратегії розвитку держави створять умови для розвитку структурних (об'єктивних) чинників демократизації.
ЛІТЕРАТУРА
Борисова Н.В., Козлов Д.В., Работяжев Н.В. Проблемы демократии и демократизации / Под ред. О.Г. Харитоновой. - М.: Аспект-Пресс, 2002. - 79 с.
Бурдье П. Социология политики: Пер. с фр. Н.А. Шматко / Сост., общ. ред и предисл. Н.А. Шматко. - М.:Босю- Logos, 1996. - 320 с.
Говлет М., Рамеш М. Дослідження державної політики: цикли та підсистема політики / Пер. з англ. Олександра Рябова. - Львів: Кальварія, 2004. - 264 с.
Зазнаев О.И. Вторая молодость «долгожителя»: концепт «политический институт» в современной науке // «Проблемы политической науки». - Казань: Центр инновационных технологий. - 2005. (Доступно з URL: www.ksu.ru/infers/politology).
Кармазіна М., Шурбована О. «Інституція» та «інститут»: проблема розрізнення понять // Політичний менеджмент. - 2006.- № 4 //Доступно URL // www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=59&c=1308.
Качанов Ю.Л. Политическая топология: структурирование политической действительности. - М.: Ad Marginem, 1995. - 224 с.
Качанов Ю.Л. Производство политического поля в современной России // Социологические исследования. - 1997. - № 11. - С. 3-12.
Норт Д. Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки // Пер з англ. Іван Дзюбка. - К.: Основи, 2000. - 198 с.
Пшеворський А. Переходы к демократии // Политология. Хрестоматия / Сост. М.А. Василик, М.С. Вершинин. - Гардарики, 2000. - 843 с.
Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи. Функціонування демократичних інституцій в Україні від 19.04.07 // www.coe.int.com.ua.
Терборн Г. О границах и динамике норм и нормативного действия. Социологическая рефлексия // Социологическое обозрение. - 2003. - Том 3. - № 4.- С. 42-56.
Хейзинга Й. Homo Ludens. В тени заврашнего дня / Пер. с нидер. - М: ООО «Издательство АСТ», 2004. - 539 с.
Офіційний сайт центральної виборчої комісії. Позачергові вибори народних депутатів України 30 вересня 2007 року. Доступно з URL // www.cvk.gov.ua.pls/vnd/2007.