УДК 32:316.62

Четверик А.Ю.

ПОЛІТИЧНА АКТИВНІСТЬ У СТРУКТУРІ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ, ЗОВНІШНІ ТА ВНУТРІШНІ ЧИННИКИ ЇЇ ПРОЯВУ

Дана стаття присвячена аналізу явища політичної активності, проблемам співвідношення даного поняття з термінами політичної поведінки та політичної участі в структурі політичної культури. Додатково автор аналізує відмінність підходів українських та російських політологів у детермінуванні понять «політична активність», «електоральна активність», «політична участь».

Ключові слова: політична активність, політична поведінка, політична культура, електоральна активність, політична участь, суб'єкт політичного процесу, політичний абсентеїзм, фактори політичної активності.

Данная статья посвящена анализу явления политической активности, проблемам соотношения данного понятия с терминами политического поведения и политического участия в структуре политической культуры. Дополнительно автор анализирует отличие подходов украинских и русских политологов в детерминовании понятий «политическая активность», «электоральная активность», «политическое участие».

Ключевые слова: политическая активность, политическое поведение, политическая культура, электоральная активность, политическая участь, субъект политического процесса, политический абсентеизм, факторы политического процесса.

This article deals with theoretical analysis of the phenomenon of political activity, problems of its relation with the terms of political behavior and political participation in the political culture. Additionally, the author analyzes the difference between Ukrainian and Russian approaches to political notions «political activity», «electoral activity», «political participation».

Key words: political activity, political behavior, political culture, electoral activity, political participation, subject of political process, political absenteeism, factors of political activity.

У середовищі критиків сучасних українських реалій останні півтора десятиріччя в Україні прийнято вважати перехідним етапом від авторитарного посткомуністичного до ліберально-демократичного політичного режиму, з підкресленням вирішальної ролі подій 2004 року у цих трансформаційних процесах. Однак аналіз змін у системі політичних інститутів та нормативно-законодавчій базі, що закріплює основи відносин політичних акторів, ілюструє лише динаміку структурних меж політичної системи. Разом з тим окремої уваги потребує місце та роль у трансформаційних процесах безпосередньо індивіда як носія певної політичної культури, яка, у свою чергу, є ґрунтом та чинником успішного встановлення того чи іншого типу політичного режиму.

Зміни у політичній поведінці електорату, перехід від політичної пасивності, абсентеїзму до активних дій і навпаки, як свідчить історія політичної науки, є вирішальним аргументом на внесення змін до існуючих правил політичного процесу. Таким чином, зважаючи на перманентні політичні кризи в Україні, неспроможність структур влади чинного режиму стабілізувати соціально- економічні важелі рівноваги в суспільстві, набуває актуальності питання про неопосередковану політичну активність членів суспільства у захисті та реалізації власних інтересів.

Структурним аспектам політичної культури як складової політичного режиму у теоретичній політології приділяється достатньо уваги.

При дослідженні заявленої проблеми автор спирається на структуризацію політичної культури, подану М. Василиком, виходячи з якої політичний досвід, політична свідомість та політична поведінка є основними компонентами її реалізації в проекції на конкретного індивіда [10]. В даному контексті політичну активність (пасивність) можна ототожнити з поведінкою, що включає політичну участь, політичну діяльність індивіда, а також діяльність політичних інститутів.

Найбільш широку теоретичну базу для вивчення проблеми політичної участі представляють роботи західних, зокрема американських, політологів та соціологів. У західній літературі узагальнені методи та засоби вивчення політичної участі, розроблена методологія та методика прикладних досліджень з цієї проблеми, висловлені прогнози про характер проявів політичної активності у різних соціально-політичних умовах. Категорії політичної участі присвячені роботи С. Верби, Г. Алмонда, Р. Даля, М. Конвей, Р. Мілса, С. Ліпсета та інших. У цих дослідженнях, що спираються на потужну емпіричну базу, міститься аналіз широкого спектру різних способів участі (чи неучасті) суб'єкта в політиці як на індивідуальному рівні, так і через посередництво соціальних інститутів. В цілому в цих працях термін політичної участі отримав всебічну розробку з точки зору структури, форм, рівнів, методів, ідеологічних та соціальних аспектів, законозобезпеченості, ефективності, тобто як формальних, так і сутнісних сторін явища [5], [6].

У сучасному українському політологічному дискурсі щодо проблем політичної участі певний інтерес становлять розробки А. Деркача, який досліджує її психологічні, характерологічні чинники [8]. О. Бардяк ілюструє роль політичної активності у зарубіжному досвіді суспільно- державних перетворень [2]. О. Чуб вивчає фактори політичної активності громадян України у виборчому процесі, нормативно-законодавчі основи політичної активності [15]. У російській науковій літературі з окресленої проблеми варто виділити розробки А. Темкіної, яка досліджує теоретичний бік явища політичної участі з наголосом на гендерний аспект проблеми [13]. В. Петухов аналізує російську практику ролі політичної активності в контексті формування сучасного політичного режиму [7]. О. Добровольська вивчає політичну активність та абсентеїзм в контексті перехідного періоду в межах досвіду Росії та інших країн СНД [4]. В. Римський розглядає політичну участь як індикатор розуміння членами громадянського суспільства політики як засобу для вирішення суспільних проблем [12]. Численна кількість дисертацій захищена як в Україні, так і в Росії з проблематики впливу ЗМІ та освітніх стратегій на соціально-політичну активність громадян.

Однак варто відзначити, що аналіз сучасних досліджень російських науковців у галузі політичної поведінки виявляє чітку тенденцію до аналізу абсентеїстичних настроїв населення, в той час як політична активність уявляється природно властивим типом поведінки громадян. Однак, на думку автора, має право на існування припущення, що тривалий вплив інструментарію певного політичного режиму може змінювати природну установку на активну участь у політичному житті певного соціуму на протилежний.

Аналіз розробок українських науковців у галузі