УДК 321.01

Цокур Є. Г.

ОСОБЛИВОСТІ ВИЗНАЧЕННЯ ТА ТИПОЛОГІЗАЦІЇ ДЖЕРЕЛ ВЛАДНОЇ ЛЕГІТИМНОСТІ

Головну увагу в дослідженні присвячено визначенню джерел владної легітимності, з'ясуванню методів їх типологізації на підставі аналізу праць вітчизняних та зарубіжних дослідників. Метою роботи є розробка авторської класифікаційної моделі джерел владної легітимності на підставі аналізу класичних та сучасних теорій політичної влади та легітимності.

Ключові слова: легітимність, моделі владної легітимності, державотворення, державне управління, влада, державна влада, джерела легітимності, політичний процес.

Главное внимание в исследовании посвящено определению источников легитимности власти, выяснению методов их типологизации на основании анализа работ отечественных и зарубежных исследователей. Целью работы является разработка авторской классификационной модели источников властной легитимности на основании анализа классических и современных теорий политической власти и легитимности.

Ключевые слова: легитимность, модели легитимности власти, гособразование, государственное управление, власть, государственная власть, источники легитимности, политический процесс.

The article is devoted to determination of power's legitimity sources, methods of its classification on the basis of analysis of Ukrainian and foreign researchers works. Development of author classification model of power's legitimity sources is the purpose of work on the basis of analysis of classic and modern theories of political power and legitimity.

Key words: legitimacy, models of power legitimacy, state education, state administration, power, state power, sources of legitimacy, political process.

Дослідження легітимності політичної влади поступово набирає неабиякої науково-практичної актуальності у політичній науці та суспільно- політичній думці України. Причиною цього стали суттєві зміни у сприйнятті влади суспільством та особистістю, трансформації у системі державотворення, інтеграційні та глобалізаційні процеси, бурхливий розвиток політичної науки та практики політичного і державного управління, зняття обмежень щодо можливості та доцільності дослідження легітимності, актуалізація проблематики громадянського суспільства та інші фактори.

За радянських часів проблема легітимності мала номінальне практичне значення, широко не афішувалася та глибоко не досліджувалася. За домінуючою ідеологічною парадигмою влада в радянській державі була народною, формувалася народом із «найбільш гідних представників» цього ж народу, тож не потребувала якихось додаткових методів та технологій визнання, підтримки та схвалення. Різноманітні легітимаційні теорії, методи та процедури визнавалися ознакою буржуазних систем володарювання, де за їх допомогою намагалися маніпулювати настроями суспільства задля утримування його в покорі та створення ілюзії причетності суспільства й конкретної особистості до прийняття політичних і державноуправлінських рішень.

Слід зазначити, що зацікавленість проблематикою легітимності зазвичай активізувалася в періоди політичних трансформацій, суспільно-політичної невизначеності, кризи влади та критичного падіння довіри до держави та її інституцій. Тож у більшості випадків дослідження несли в собі не лише певні узагальнені чи авторські теоретичні концепції та теорії, але й були зорієнтовані на встановлення причин кризи легітимності й делегітимації владних та державноуправлінських інституцій та містили різноманітні практичні рекомендації, методики і технології подолання кризових явищ та перестороги щодо їх недопущення у майбутньому.

Отже, для сучасної української політичної теорії та практики зазначена проблематика владної легітимності є надзвичайно актуальною, а встановлення та обґрунтування джерел легітимності політичної влади можна розглядати як один із факторів забезпечення стабільності та ефективності системи державного управління.

Серед вітчизняних дослідників проблем легітимності слід відзначити роботи С. Рябова, Є. Бистрицького, О. Білого, О. Висоцького, а серед російських учених, які у своїх дослідженнях приділили значну увагу вказаній проблемі - А.-Н.З. Дібірова, О. Шаброва, В. Чіркіна, О. Фетисова. Характерною рисою досліджень проблем легітимності як українськими, так і російськими авторами є тимчасова відсутність концептуальної цілісності та термінологічної вивіреності. Кожен з дослідників по-своєму розглядає легітимність, пропонуючи авторське бачення її певного прояву, особливостей чи складового елемента. Спроби узагальнення та систематизації щодо проблеми легітимності є поодинокими і зазвичай логічно не завершеними. Головним чином, дослідники розглядають легітимність в контексті політичної влади, громадянського суспільства, системи політичного та державного управління, традицій державотворення тощо. Проблематика джерел легітимності теж представлена в зазначених дослідженнях і має власне трактування, типологію та особливості. Більш змістовно, докладно та систематизовано вказане питання розглянуто в роботах російських дослідників, тоді як вітчизняні вчені більше уваги приділяють або загальним моментам та проблемам легітимності, або особливостям практичного втілення окремих легітимаційних теорій та концепцій в суспільно-політичному житті сучасної України.

Дослідження проблематики, пов'язаної із визначенням та аналізом джерел легітимності політичної влади, висвітлює відсутність у сучасній політичній науці єдиної точки зору щодо класифікаційних ознак та сутнісних характеристик легітимності. Саме тому метою даної статті є розробка авторської класифікаційної моделі джерел владної легітимності на підставі аналізу класичних і сучасних теорій політичної влади та легітимності.

Різні дослідники, осягаючи цей феномен, зверталися до аналізу його складових елементів та проявів: типів легітимності (М. Вебер), рівнів легітимності (Д. Істон, О.Ф. Шабров), джерел легітимності (А.І. Соловйов, О.Ф. Шабров), моделей легітимності (А.-Н.З. Дібров), ступенів легітимності (М. Доган), принципів легітимності (Л. Саністебан), зон легітимності (О.Ф. Шабров) та ін.

Проблема типологізації легітимності і способу її втілення, тобто легітимаційного процесу, є доволі поширеною у сучасній політичній науці. Пропонуючи різноманітні варіанти, автори, проте, мимоволі здійснюють класифікацію переважно за однією і тією ж підставою, якою виступає джерело легітимності.

Тож виділення джерел легітимності є необхідним ключовим елементом переважної більшості сучасних теорій та концепцій легітимності. Саме наявність джерел легітимності робить дослідження зазначеної проблематики логічним, послідовним та науково завершеним. Джерела легітимності є першоосновою та відправною точкою для