Саме джерела легітимності визначають особливості та перспективи політичної системи, державотворення, специфіку суспільних процесів. У ході практичної реалізації легітимаційних процесів на джерела легітимності впливають різноманітні фактори суспільно-політичного життя, наслідком цієї взаємодії стає унікальна та неповторна модель легітимності.

Одними із головних чинників, що визначають специфіку легітимаційного процесу, є державні органи та інститути громадянського суспільства. Причому вказана взаємодія є обопільною. Залежно від інтенсивності впливу зазначених елементів формується певний рівень, чи то ступінь, легітимності, який визначає легітимаційний потенціал влади та її стійкість до внутрішніх та зовнішніх викликів. Владні інституції, які мають незначний легітимаційний потенціал, схильні до частих та інтенсивних делегітимаційних процесів і змушені проходити процес релегітимації.

Специфіка легітимаційних процесів залежить і від обраного методу легітимації, який теж в основі має певне джерело. Саме тому типологізація джерел легітимності неможлива без попереднього аналізу методів та механізмів легітимації, що сприятиме розкриттю вихідного елемента легітимності - її джерела.

Найбільш поширеними в практиці політичної та державно-управлінської діяльності є наступні методи легітимації:

використання сили та примусу як технології здобуття умовної легітимності;

застосування демократичних процедур легітимації; частіше за усе це вибори та інші методи прямої чи опосередкованої участі суспільства в управлінні державою;

делегування повноважень та відповідальності із вибору легітимаційної моделі та її реалізації певному лідеру, який користується довірою та повагою у значної частини суспільства.

Звичайно, це лише основні методи, за допомогою яких відбувається процес легітимації. На практиці зустрічаються різні їх варіанти, похідні, модифікації, але всі вони, так чи інакше, побудовані на основі вищезазначених моделей.

Проблема полягає не лише у відсутності чіткого визначення щодо вищезазначених сутнісних характеристик легітимності, але й у особливостях їх трактування та транслітерації з робіт закордонних дослідників.

Так А.-Н.З. Дібров у своїй роботі «Теорія політичної легітимності» зазначає, що типи легітимності, які виділяються Д. Істоном, насправді, за всіма ознаками, треба вважати її рівнями [1, с. 98], як це зроблено в дослідженні О.Ф. Шаброва [2, с. 132-134].

Очевидно, що легітимність може бути як завойована, так і втрачена. Терміни завоювання елітою легітимності різні залежно від обставин, а її втрата викликається різними чинниками.

Важливою, з точки зору розуміння специфіки легітимаційних процесів, є теорія С. Ліпсета, який, досліджуючи проблеми легітимності, виділив певні її рівні, в основі яких лежать, на нашу думку, ідеологія, право та мораль як універсальні регулятори суспільної поведінки, що виступають як джерела легітимності.

На думку С. Ліпсета, на основі вказаних джерел можна виділити три рівні легітимності:

ідеологічний, що визначає ціннісне зміцнення позицій влади;

правовий, який нормативно закріплює панівне становище політичної еліти;

етичний, на якому влада зміцнюється за допомогою психологічної відповідності образу своїй діяльності традиційним уявленням населення. Окрім того, С. Ліпсет розглядає легітимність

влади через її ефективність. На його думку, ефективність влади - це допоміжний параметр, який нерідко розглядається політологами як такий, що може замінити легітимність на певних етапах суспільно-політичного розвитку держави та здатний стабілізувати систему навіть в умовах її недостатньої легітимності.

Поняття ефективності було введено в науковий обіг С. Ліпсетом у роботі «Політична людина. Соціальні підстави політики», яка вийшла в 1960 р. У цій роботі обґрунтовується, що стабільність влади визначається не одним (легітимність), а двома параметрами - легітимністю і економічною ефективністю влади.

С. Ліпсет вважав, що сама легітимність системи влади може досягатися двома шляхами: або за рахунок спадкоємності, сприйняття нею старих, одного разу встановлених норм; або за рахунок ефективності, тобто отримання самою системою здатності, навіть відмовившись від традиційних норм, вирішити назрілі, перш за все соціально-економічні, проблеми суспільного розвитку.

Доволі цікавим, оригінальним та змістовним є концептуальне бачення проблеми джерел владної легітимності, запропоноване іспанським політологом Л.С. Саністебаном. Він розглядає процес легітимації в контексті становлення політичної системи країн та у тісному взаємозв'язку із діяльністю й місцем політичної еліти у житті держав, суспільства та політичній системі. А саму легітимність пов'язує з виправданістю володарювання еліти над суспільством.

Л.С. Саністебан виділяє принципи легітимності, дотримання яких має забезпечити успішність процесу легітимації. На його думку, політичні еліти здійснюють свою владу в державі, спираючись не тільки на фізичне насильство, або на звичку мас до слухняності. Вони всіма засобами намагаються домогтися добровільного визнання своєї влади з боку тих, хто не належить до еліти.

У випадках, коли політичні еліти здійснюють владу, спираючись на широку згоду з боку мас, зазначає Л.С. Саністебан, ми маємо справу з легітимним урядом. Легітимною є така влада еліт, яка приймається масами, а не просто їм нав'язується. Згода досягається за допомогою певних вірувань, що діють у рамках політичної системи. Ці вірування і називаються принципами легітимності, іншими словами, соціально значущими «причинами», що обґрунтовують у даний момент право еліти наказувати і обов' язок мас підкорятися. Принципи легітимності можуть мати витоки в стародавніх традиціях, революційній харизмі або чинному законодавстві, проте головним є те, що вони володіють силою, яка підпорядковує та направлена на зміцнення стабільності політичної системи. На думку Л.С. Саністебана, принципи легітимності утворюють «магічну формулу», на якій ґрунтуються стосунки влади і підпорядкування в будь-якій політичній системі. Саме тому еліти вкрай хворобливо реагують на заперечення подібних принципів. Саме принципи легітимності, в кінці кінців, виправдовують той факт, що меншина управляє,