Такі приклади є непоодинокими, науковий диспут стосовно досліджуваної проблеми у відкритій, опосередкованій чи заочній формі триває вже багато років, і перспектив його логічного завершення поки на науковому обрії не помітно. Ідеї, свого часу актуалізовані в дослідження М. Вебера, так і залишаються об'єктом критичного аналізу і джерелом творчої наснаги для багатьох сучасних дослідників як проблем владних відносин загалом, так і проблематики владної та політичної легітимності безпосередньо.

Тож доречно розглянути весь вищезазначений комплекс характеристик та ознак легітимності цілісно, та концептуально сформувати авторське бачення проблеми.

Об'єднувальним елементом може слугувати те, що всі зазначені характеристики та ознаки легітимності носять теоретичний характер і слугують найчастіше витоками, чи то відправною точкою аналізу процесу легітимації, від початку визначаючи її специфіку, напрямки та методи здійснення.

В теоретичній та практичній площині джерела владної легітимності багато в чому пересікаються (співпадають) з джерелами влади, але мають і власну специфіку.

Під джерелами влади розуміється те, що дає владі її силу і дієвість. У загальному плані джерелом влади є народ, його потреби, інтереси, воля. Виділяють також конкретні джерела політичної влади, такі як законодавство про владу, воля тих, що володарюють, суспільні потреби в самоорганізації людей. Під джерелами влади також розуміються положення, повноваження, контроль за ресурсами, контроль за інформацією та ін.

Під ресурсами політичної влади розуміються потенційні можливості, засоби влади, які вона використовує в процесі здійснення своїх повноважень, функцій. Ресурси влади та легітимності різноманітні. Залежно від етапу суспільно- політичного розвитку конкретної країни і політичного режиму, ресурси влади істотно розрізняються між собою. Вони мінливі, рухомі. На ранніх етапах суспільного розвитку джерелом і ресурсом влади виступала сила. На стадії капіталістичного розвитку превалювало багатство і гроші. У постіндустріальних країнах знання й інформація стають основним ресурсом розвитку виробництва, влади і суспільства в цілому.

Ресурсами політичної влади можуть виступати також різні конкретні організаційні, традиційні, освітні та інші чинники. Серед них: посада, престижна освіта, особові зв'язки, біографічні дані, імідж, суспільно-політичний та інший досвід і багато інших потенційних та реальних можливостей і здібностей людини, організації, політичного інституту.

Подібне розмаїття думок характерне і для визначення та систематизації джерел владної легітимності. Серед них найчастіше називають традиції, успіх у вирішенні проблем суспільного життя, етичні якості та ін.

Спроба аналізу даної проблеми, на жаль, не додає чіткості розуміння ані визначенню джерел владної легітимності, ані сприяє виокремленню певної класифікаційної ознаки, яка б дала змогу представити та проаналізувати джерела владної легітимності в рамках певної системи.

Автор вважає, що можливим є здійснення класифікації легітимності за комбінованою ознакою, що враховує джерело легітимності та суб'єкта легітимаційного процесу:

1) Традиційна легітимність, що реалізується

завдяки волі народу. Мова йде про ситуацію,

коли освячена традицією спадкова влада визнається громадянами та підтримується ними.

Традиційна легітимність, що спирається на особисту волю лідера. У цьому випадку потенційний лідер апелює до традицій спадкової влади, ототожнюючи себе із правлячою династією (маючи чи не маючи на це реальні підстави). Проте на практиці має здійснювати легітимаційний процес, використовуючи силові методи, оскільки підтримку суспільства не відчуває.

Харизматична легітимність. У цьому випадку лідер, наділений надзвичайними особистими якостями, завдяки ним отримує суспільну підтримку громадян, воля яких забезпечує легітимацію влади харизматичного лідера.

Раціональна легітимність, що забезпечується суспільною підтримкою. Така ситуація є характерною для розвинених демократичних держав, громадяни яких, здійснюючи вільне волевиявлення на виборах різних рівнів, легітимізують владу конкретного лідера, що реалізується в рамках існуючої правової системи.

Раціональна легітимність, що реалізується завдяки існуванню державного карального апарату. Характерна для авторитарних та тоталітарних режимів, лідери яких, витримуючи формальну процедуру обрання, фактично зберігають свій статус завдяки насиллю, що примушує громадян до визнання такої влади. Можна виокремити ряд передумов, які зумовлюють

легітимність влади:

легітимація політичної системи та політичних інститутів відповідно до традицій державо - творення та вимог суспільства;

особисті харизматичні риси політичного лідера;

дотримання демократичних норм та процедур формування органів влади;

приведення у відповідність законодавства та системи державного управління до реалій політичного життя;

успішне здійснення державної політики, підтримка законності та політичної стабільності. Оскільки джерела владної легітимності виступають

як її передумова, можна запропонувати таку їх

класифікацію:

Ідеологічне. Містить певні установки, що відображають індивідуальність шляху розвитку даного суспільства, його орієнтирів, перспектив. Ці установки засновані на стереотипах політичної діяльності і місця держави та суспільства в суспільно-політичних та міжнародних процесах.

Правове. Це джерело відображає потребу суспільства в певних, прийнятних та рівних для усіх суб'єктів політичного процесу, умовах та правилах суспільно-політичної діяльності, в регулюванні відносин між сторонами політичного процесу.

Етичне. Воно гуманістично зорієнтоване та містить установки загальнолюдського характеру, які лежать в основі існування суспільства, держави.

Загалом питання позиціонування феномена легітимності, її джерел у системі політичних теорій та наук, її співвідношення із поняттями влади, держави, суспільства тощо є наразі актуальним. Зростання наукової зацікавленості феноменом легітимності протягом останніх десятиліть, у тому числі і на пострадянському просторі, призвело до появи чисельних концепцій та ідей, у яких легітимність свідомо чи несвідомо, обґрунтовано чи необґрунтовано, розглядається і як окрема самостійна наукова категорія, і як складова інших концепцій. Отже, нагальною проблемою стає