УДК 321.015

Євтушенко О.Н.

ПРИНЦИП ПОДІЛУ ВЛАДИ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА ФОРМУВАННЯ

ДЕМОКРАТИЧНОЇ МОДЕЛІ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД І УКРАЇНА

У статті розглядається зарубіжний досвід використання принципу поділу влади та його вплив на становлення демократичної моделі державного устрою. Зроблено висновок, що реалізація принципу поділу влади є запорукою політичної стабільності та безперервності функціонування державної влади на шляху демократії.

Ключові слова: поділ влади, демократія, правова держава, державна влада, державний устрій, система стримувань і противаг, форми правління, державне управління.

В статье рассматривается зарубежный опыт использования принципа деления власти и его влияние на становление демократической модели государственного устройства. Сделан вывод, что реализация принципа деления власти является залогом политической стабильности и непрерывности функционирования государственной власти на пути демократии.

Ключевые слова: разделение властей, демократия, правовое государство, государственная власть, государственный строй, система сдержек и противовесов, формы правления, государственное управление.

The foreign experience of using the principle of division of powers and its influence on the democratic model of state is analyzed in an article. The conclusion is made that realization of the division of powers principle is the base of political stability and continuation of state powers functioning on the way to democracy.

Key words: separation of powers, democracy, state of law, state power, state model, checks and balances, forms of government, public administration.

Для становлення України як суверенної і незалежної демократичної, соціальної, правової держави та забезпечення повноцінного, своєчасного виконання поставлених державою і суспільством завдань необхідно враховувати здобутки зарубіжного досвіду принципу поділу влади з метою підпорядкування держави суспільству.

До недавнього часу проблема застосування системи стримувань і противаг як реалізації принципу розподілу влад в Україні не розглядалася, тому що значний період часу вона входила до складу Радянського Союзу, де цей принцип вважався буржуазним і ніколи не визнавався навіть концептуально. Незважаючи на те, що за Конституцією УРСР вища державна влада належала Верховній Раді Української РСР, але фактично владу здійснювала КПРС на підставі ст. 6 Конституції, яка проголосила її ядром політичної системи [11]. На місцях органами державної влади вважалися місцеві ради, тобто місцеве самоврядування як таке було відсутнє.

Однак сьогодні, будуючи демократичну державу, ми реалізуємо ідею стримувань і противаг, щоб не тільки запобігти надмірній концентрації влади, а й забезпечити стабільність і сталість у діяльності державних інститутів, слугувати кращій їх організації та злагодженості, подоланню можливого протистояння та конфронтації всередині державного механізму.

Актуальність статті полягає в осмисленні зарубіжного досвіду використання принципу поділу влади на становлення ефективної форми державного управління в Україні, в якої інститут місцевого самоврядування є досить ефективним і необхідним елементом механізму стримувань і противаг між законодавчою та виконавчою гілками влади.

Мета дослідження - теоретично узагальнити наявний у світі досвід використання принципу поділу влади на становлення і розвиток моделі державної влади. Розглянути форми правління та державного устрою залежно від існування або відсутності принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову, а також виявити існування між ними механізму взаємодії, який пов'язаний з їх взаємними обмеженнями через систему «стримувань» та «противаг». Також потребує вивчення принцип поділу влади та його вплив на формування інституту місцевого самоврядування. Все це вимагає узагальнити існуючі напрацювання для подальшого розвитку української держави на шляху демократизації.

В роботі використані праці таких вітчизняних та зарубіжних вчених, як В. Власихина [18], Дж. Керрі [25], Е. Коврякової [5], М. Крутоголова [12], Х. Линца [14], Р. Мартинюка [15], С. Метельського [16], А. Мішина [17-18], Л. Окунькова [20], А. Орлова [21], Г. Семигина [8-9], Ю. Тодики [22], І. Шапиро [24], М. Шугарта [25], В. Чиркіна [23], Л. Ентіна [26] і т. д.

Держави розрізняються за формами правління й формами державного устрою. Існують дві основні форми правління - монархія й республіка [17, с. 75]. Монархія - форма правління, де вища влада в державі належить одній особі - монархові, тому вони бувають: абсолютні, де влада ніким і нічим не обмежена й належить тільки монархові (Саудівська Аравія, Оман, Катар, Об'єднані Арабські Емірати); конституційна, де влада монарха обмежена (Бельгія, Голландія, Швеція, Іспанія й ін.).

Республіка - форма правління, де вища влада в державі належить виборним органам - парламенту, або президентові, тому республіки підрозділяються на парламентські, президентські, або змішані [22, с. 64]. У світі більшість держав є республіками, але існують і біля 40 монархій, які, по суті, є парламентськими монархіями, в яких взаємовідношення вищих органів держави будуються на тих же принципах, що і в парламентських республіках [23, с. 272].

Більшість учених, аналізуючи умови поділу влади в будь-якій країні, прив'язують їх до певної форми правління, у рамках якої існує та або інша модель поділу влади. Так Л. Ентін розглядає поділ влади в: 1) президентській республіці;

парламентських монархіях і республіках;

країнах зі змішаною формою правління;

країнах, що розвиваються [26, с. 51].

На нашу думку, подібний підхід має сенс, однак пропонуємо розглядати моделі поділу влади не тільки від форми правління, але і залежно від форми державного устрою, тобто це: 1) країни, в яких відсутня система поділу влади; 2) держави соціалістичного (радянського) типу; 3) парламентська або конституційна монархія; 4) парламентські республіки; 5) президентські республіки; 6) парламентсько-президентські республіки; 7)