Сьогодні принцип поділу влади закріплений у Конституціях багатьох розвинених демократичних країн, однак спектр реалізації цього механізму досить різноманітний. Так Саудівська Аравія - монархія, Об'єднане Королівство Великобританії й Північної Ірландії (Великобританія) поєднує в собі елементи конституційної монархії й парламентської республіки, Сполучені Штати - п р езидентська республіка, Франція й Греція - парламентсько-президентські республіки, Італія - парламентська республіка. Китайська Народна Республіка відноситься до держави соціалістичного типу, в якій проглядаються тенденції до реалізації демократичних принципів.

В Україні наприклад, була президентська республіка, але в результаті запровадження так званої «політичної» реформи, спрямованої на посилення ролі вищого законодавчого органу та чітке оформлення його взаємовідносин з урядом, була створена парламентська-президентська. Однак трансформація форми правління з президентсько-парламентської на парламентсько- президентську показало, що визначений Конституцією механізм стримувань і противаг не спрацьовує. Владні структури продовжують конкурувати, діють неефективно й втратили довіру більшості громадян, а це призводить до дестабілізації політичної системи. Парламентсько-президентська республіка, як зазначає Станіслав Ніколаєнко, у нас не працює і тільки підтверджує крах політичної системи України. І заяви, які лунають від опозиції на кшталт: «треба змінити уряд, Президента, парламент», нічого суттєвого не дадуть. Ситуація буде такою ж абсурдною, як і нині, можливо, дещо ліпшою, або навіть ще гіршою» [19]. Тобто форма правління, як бачимо, ніякого відношення до кращого життя не має. Не допомагає вона і у боротьбі з корупцією. Так в Італії досить високий рівень корупції, але вона демократична, правова, парламентська республіка.

Також від форми правління не залежить і модель державного управління. Українська модель управління повинна базуватися на системі «стримувань і противаг», у якій держава повинна віддавати частину своїх повноважень на місця для того, щоб задовольнити потреби населення.

Крім того, перерозподіл функцій державної влади повинен відбуватися через децентралізацію влади, розширення прав місцевого самоврядування і збільшення інститутів громадянського суспільства. Як стверджує І. Шапиро, «демократія настільки протистоїть сваволі влади, наскільки вона є колективним самоврядуванням» [24, с. 212]. По суті, місцеве самоврядування повинно стати необхідною демократичною противагою центральній владі. А це можливо лише тоді, коли відбувається процес децентралізації влади на центральному рівні й населення отримає додаткові можливості участі в політичному процесі [13]. Доречною є думка О. Зінченко, що «делегування управлінських функцій згори донизу і всебічний розвиток місцевого самоврядування є запорукою утвердження в державі демократичних стандартів управління» [4, с. 21].

Характерно, що прибічники президентської республіки в Україні часто посилаються на конституційний досвід США, де існує відносна самостійність вищих органів влади по відношенню один до одного [18, с. 10], хоча насправді автори американської конституційної моделі створили форму державного правління не з «поділом влади», а з відокремленими один від одного владними інститутами - президентом, законодавчим органом і судами, які мають розмежовані компетенції й розподілені функції, тому проведення цілісної політики вимагає співпраці всіх гілок влади [8, с. 45-68]. Американська система надає конкретні інституційні повноваження президентові й законодавчому органові, призводить тим самим до суперництва між ними у виробленні політики, але в той же час вона створює стимули, необхідні гілкам влади для співпраці [2, с. 14-15].

Сьогодні в США існує тенденція перерозподілу влади в бік її виконавчої складової, поступове делегування Конгресом США все більших повноважень і спеціальних функцій Президентові, в тому числі щодо зміцнення безпеки. Це викликано боротьбою з тероризмом (особливо після терактів 11 вересня 2001 року) і сучасною економічною кризою в країні. США - це класична президентська республіка із сильним президентом, повноваження якого суворо розмежовані з Конгресом (реалізована модель «сильний президент - сильний парламент»).

Політологічний аналіз дозволяє зробити висновки, що модель державного устрою напряму залежить від принципу поділу влади. Однак сама модель державного устрою має два аспекти: правовий і політичний. В правовому - це модель, сконструйована в законодавстві (насамперед конституції) відповідної держави. В політичному аспекті - це фактичний результат розвитку політичної системи та реальна взаємодія вищих органів державної влади між собою.

Державні моделі управління розвинутих демократичних країн дуже різні та багатогранні. Так для країн Європи, в яких діє принцип поділу влади, найбільш характерний парламентський і парламентсько-президентський типи правління з сильною виконавчою владою. Об'єднує їх те, що в них реалізований принцип розподілу влади, який є запорукою політичної стабільності та безперервності функціонування державної влади.

Досвід європейських країн, насамперед, вказує на партнерське ставлення держави до інституту місцевого самоврядування, який поряд з державою є рівноправним суб'єктом з організації життєдіяльності на місцевому рівні. Подальших розвідок потребує вивчення взаємовідносин державної влади і місцевого самоврядування в зарубіжних країнах, узагальнення їх досвіду та трансформування у вітчизняну практику. Все це допоможе демократизувати країну й побудувати демократичну модель державної влади.

ЛІТЕРАТУРА

Газета «Союз Беларусь - Россия». - 2004.