Процес формалізації права, оскільки писаних законів не існувало, проходив прецедентним шляхом, тобто через багаторазове повторення судових рішень по аналогічних справах. Завдяки цьому прецедентному джерелу, ми знаємо, що в запорожців визнавалося: право першої позики, право договору між товаришами, право давнини володіння майном (у містах), право поруки всього Коша злочинцям, якщо вони були корисні для війська [1, с. 189]. Ототожнення права й закону, характерне для тоталітарних держав і абсолютних монархій, існувало в Запоріжжя через суворий прикордонний побут і постійний воєнний стан, у якому перебувало січове суспільство. У критичних ситуаціях не було часу шукати через юридичну казуїстику спонукальні мотиви тієї або іншої людської дії, тому дуже чітко працювала теза: усе, що корисно війську - заохочувати, усе, що шкідливо - забороняти.

Останній принцип державної моделі Січі - принцип розмежування діяльності різних галузей влади. У традиційних концепціях поділу влади на законодавчий, виконавчий і судову, розділ розуміється не як поділ влади на самостійні парафії, а як створення системи стримування і противаг, що сприяють безперешкодному здійсненню своїх функцій всіма галузями влади. Законодавча влада обрана всенародно, відображає суверенітет держави. Виконавча влада (похідна від законодавчої) займається реалізацією законів й оперативно-господарської діяльністю. Судова влада виступає гарантом відновлення порушених прав, справедливого покарання винних [10, с. 289].

Поділ влади в Січі носив перехідний до кінця не оформлений порядок. Загальна військова рада, що збиралася три рази в рік (1 січня, 1 жовтня й на другий або третій день Великодня) мала всю повноту законодавчої, виконавчої й судової влади [1, с. 163]. Вона вирішувала всі найважливіші питання життя запорізького війська: про війну й світ, про походи на ворога, про покарання найважливіших злочинців, про розділ земель і угідь, про вибір військовий старшин. У тимчасових проміжках між радами представники виборної старшини кошовий отаман, генеральний суддя, писар, осавул, довбиш, відправляли всю повноту влади. Функціонально їхні обов' язки дуже часто перепліталися. Так, наприклад, вся військова старшина могла залежно від ситуації правити суд. Суддями виступали й кошовий отаман, і генеральний суддя, і писар, і військовий осавул, і паланочни полковники - усе керувалися "здоровим глуздом і старожитнім звичаєм". Оскільки уніфікованих правових норм не існувало, то трактування обставин справи носило характер довільний. Однак знакова рівність між судом і сваволею з боку посадових осіб було відсутнє, тому що результати їхніх вироків виносилися на розгляд усього Коша. Через відсутність уніфікації норм, судова влада була цілком залежна від виконавчої й законодавчої влади.

Виконавча влада була також невільна у відправленні своїх функцій тому що військова рада своїми рішеннями втручалася в справи старшини, часто на шкоду спільній справі заради сиюхвилинних вигід. Відсутність якої- небудь процедури в роботі військових рад часто приводило до прямої узурпації влади всього січового товариства. Ґрунтуючись на достовірних джерелах, Яворницький справедливо зауважував, що відсутність якого- небудь порядку в роботі військової ради приводило до частих сварок, "за сваркою бійка, а під час бійки відбувалися іноді й смертовбивства, "сіромашня", що заздрила багатству торговельних і ремісничих людей, під час обрання старшини робила між собою страйк із метою нападу на "базарних людей". Користуючись загальним безладдям, вона зненацька нападала на них, розганяла з перед мостів' я, кидалася на їхні крамниці й шинки, витягала відтіля товари, випускала з бочок напої й забирала все, що попадалося під руку" [1, с. 168169]

Відсутність якої-небудь процедури в роботі ради виходило з тієї посилки, що відправлення влади безпосередньо народом й є самий справедливий суспільний устрій, гарантія всіх існуючих запорізьких вільностей. На ділі ж відбувалася узурпація влади частиною військовою старшини, що в ім'я досягнення особистої вигоди мистецьки управляла черню через свої угруповання, що лобіюють.

Проте перекіс правової моделі Запорізької Січі убік безпосередньої демократії нівелював правосвідомість січовиків убік демократичного устрою суспільства, створюючи нову самобутню юридичну перспективу, що вкорениться в правовій психології майбутніх розроблювачів національного законодавства.

У цілому, механізм правотворчості січового товариства протікав у декількох напрямках.

По-перше, різнементальна правосвідомість еміграційних потоків уніфікувалося на Січі на базі існуючих синтетичних неписаних правових норм.

По-друге, природне право, у руслі якого протікало все громадське життя запорізьких козаків, розвивалося й змінювалося за рахунок прецедентних випадків і категорії "здорового глузду".

По-третє, на відміну від лицарських орденів Західної Європи, запорожці не були пов'язані з верховним сюзереном (наприклад, з папською курією) і розробляли свої правові норми, виходячи зі своїх подань про справедливість, моральність, користі й т.і.

По-четверте, державно-правовий устрій, заснований на безпосередній демократії концептуально набагато випереджав розвиток суспільної правосвідомості січовиків і приводив до відомого розриву між словом і справою, тобто добре розроблена правова норма не одержувала свого універсального звучання (була відсутня або диспозиція, або гіпотеза, або санкція).

Пам' ятайте, правова модель Запоріжжя теоретично була націлена на здійснення демократичних принципів: рівність всіх перед законом; усе, що не заборонено законом, - те дозволене; усе, що заборонено законо, - те не дозволене.

ЛІТЕРАТУРА

Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків: У 3-х т. - К.: Наукова думка, 1990. - Т. 1. - 577 с.

Грушевский