УДК 321.01(477)

Музиченко Г.В.

ПРИНЦИПИ ТА МЕХАНІЗМИ ЗДІЙСНЕННЯ ВЛАДИ В СУЧАСНИХ ПОЛІТИЧНИХ СИСТЕМАХ

У статті розглядаються основні принципи й механізми здійснення влади в демократичних політичних системах як науково-методична основа для побудови нової моделі влади для сучасної України.

Ключові слова: влада, державна влада, розподіл влади, моделі влади, принципи здійснення влади, механізми здійснення влади, система стримувань та противаг, регіоналізм, федералізм, децентралізація.

В статье рассматриваются основные принципы и механизмы осуществления власти в демократических политических системах как научно-методическая основа для построения новой модели власти для современной Украины.

Ключевые слова: власть, государственная власть, разделение властей, модели власти, принципы реализации власти, механизмы реализации власти, система сдержек и противовесов, регионализм, федерализм, децентрализация.

The main principles and techniques of power to democratic political systems as the scientific and methodological basis for build a new model of power for modern Ukraine are considered in this article.

Key words: power, state power, separation of powers, models of power, principles of power configuration, mechanisms of power realization, checks and balances, regionalism, federalism, decentralization.

Питання здійснення влади в умовах сучасних держав є одною з актуальних проблем політичної теорії та практики, оскільки кожен день дає все нові та нові підстави для усвідомлення того, що влада не здатна забезпечити в суспільстві злагоду та добробут. Управлінські системи потребують нових механізмів, а останні мають ґрунтуватися на серйозних наукових дослідженнях.

Запропонована ще в Новий час, дана теорія розподілу влад була та залишається основою концепції демократичної побудови системи влади в сучасних державах та підґрунтям механізму здійснення влади в сучасних політичних системах демократичного спрямування. Однак, використовують її дещо вузько, оскільки застосовують лише у горизонтальному вимірі - для розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Але в сучасному світі державна влада не є єдиною інстанцією влади в суспільстві, тому дія теорії Ш.-Л. Монтеск'є має бути поширена на всю систему влади та отримати вертикальний вимір, де владу необхідно розподіляти між державною владою та місцевим самоврядуванням.

Дана стаття має на меті проаналізувати ті здобутки політичної теорії, що стосуються розробки науково-методичних підвалин здійснення влади в сучасних державах. Зазначимо, що дане питання постійно перебуває в колі інтересів суспільствознавців і на даний момент охоплює множину наукових праць та досліджень. Зокрема, такі автори, як Н. Нижник, В. Кравченко, М. Пітцик, М. Столяров, А. Бусигіна та ін. неодноразово зверталися до тих чи інших аспектів функціонування влади в сучасних державах. Однак, на сьогодні перед українською політичною практикою постала нагальна проблема розробки науково обґрунтованого механізму здійснення влади в сучасних умовах. Тому постає питання про необхідність повернутися до основ функціонування влади, принципів та відомих політичній практиці механізмів її здійснення.

Відомо, що першим чинником, який суттєво впливає на модель здійснення влади в сучасних демократичних суспільствах є форма адміністративно - територіального устрою. При аналізі горизонтальних владних стосунків у державі традиційно оперують у/к/ф-типологією, згідно з якою систему, де сувереном вважається центральний уряд, називають «унітарною». Систему, де суверенами визнаються місцеві уряди, називають «конфедеративною», а систему, де ні центральний, ні місцевий уряд не наділені верховною владою, називають «федеративною».

За умов унітаризму, поділ влади між різними інстанціями влади в державі проходить по лінії центральна влада - органи місцевого самоврядування та може набувати різних форм. Найбільш поширеними виявляються англійська та європейська системи влади, які різняться одна від іншою ступенем самостійності самоврядних громад.

Принцип розподілу влади у вертикальному вимірі за теорією Ш.-Л. Монтеск'є доповнюється системою стримувань та противаг. Як свідчить світова практика, за умов унітаризму простежується домінування центральної влади над органами місцевого самоврядування, яке може призвести навіть до втрати останніми своєї автономності. Е. Сенктон вважає, що щонайменше дві причини позбавляють самоврядні громади автономності: незначна за розміром територія дії та вплив експертів на процес прийняття рішень у межах місцевих проблем. Щодо можливостей зворотного впливу самоврядних одиниць на загальнодержавну владу, то тут є можливість у громад на спільне представництво своїх інтересів через власні об'єднальні організації на кшталт Асоціацій органів місцевого самоврядування, про ефективність яких, особливо в умовах пострадянського простору, говорити поки завчасно [4].

Федералізм надає іншу конфігурацію влади в державі, оскільки додає ієрархічності самій структурі влади, яка у федераціях збагачується додатковим рівнем концентрації влади - суб'єктами федерації. Найвагоміше політичне питання в федераціях - це повноваження, які розподіляються між федеральним, регіональним та місцевим рівнями влади. Особливістю федеративної побудови влади є перенесення акцентів влади на серединний рівень - рівень суб'єктів федерації, де мають бути узгоджені та гармонійно поєднанні зусилля і центральної влади, і самоврядування різних рівнів.

Існує за федератизму й система стримувань та противаг. Суб'єкти фендерації мають вплив на федеральну владу через представництво у парламенті як окремої його палати, звичайно, якщо мова йде про сенаторів, які всенародно обираються. Зворотній вплив на суб'єкти федерації може набувати як звичайних (фінансування), так і надзвичайних (введення надзвичайного стану, законодавство) форм.

З другої половини XX ст. у світі та політичній науці, зокрема набуває поширення концепція «нового федералізму», яка робить більше акцентів на самостійності територіальних самоврядних одиниць, врахуванні інтереси етно- та національних меншин, ролі та функції регіональних еліт. Одною з причин популярності нового федералізму є його