механізму політичного управління, а тому для налагодження роботи даного механізму та формування функціональної моделі політичного механізму кожної конкретної країни необхідно розробити відповідне науково-методологічне підґрунтя, де виписані були б «вторинні» правила гри всередині процесу політичного управління. Звичайно, такі науково-методологічні засади побудови моделі політичного управління ми будемо аналізувати у відповідності до умов демократичної держави європейського зразка, оскільки Україна є державою Європейського простору та перебуває у стані побудови демократичної політичної системи.
В якості такого теоретико-методологічного підґрунтя можуть слугувати багато запропонованих світовою практикою державного управління принципів, зокрема, системний, ієрархічний, демократизму тощо, однак, такими, що визнано всім світом як найбільш дієві, є принцип децентралізації, субси- діарності та контролю. Вони за змістом своїм є доповненням принципу розподілу влад, деталізуючи та прописуючи ті теоретико-методологічні підвалини, на основі яких має відбуватися процес політичного управління в сучасній державі.
Принцип децентралізації є складним явищем, оскільки необхідно чітко усвідомлювати різницю між децентралізацією влади та децентралізацією управління, з одного боку, а також між децентралізацією та деконцентрацією, з іншого. Процес децентралізації передбачає передачу права ухвалювати рішення самостійно на нижчі рівні влади, але є обов'язкова умова - ці нижчі рівні влади повинні управлятися за допомогою обраних рад, тобто мати самоврядування. Процес деконцентрації влади передбачає передачу повноважень для виконання лише у межах однієї гілки влади - виконавчої, а тому може розглядатися виключно у межах державного управління.
Другим вагомим принципом здійснення політичного управління є принцип субсидіарності, який має давні історичні корені та багатий досвід застосування у політичній практиці європейських країн. Згідно з даним принципом, на нижчому рівні влади мають зосереджуватися такі повноваження, які дана громада здатна виконати самостійно, але - за умови відповідної матеріальної та фінансової допомоги згори. На вищий рівень передаються тільки ті функції, які громада не здатна опанувати. Кожна країна в кожний конкретний історичний період та з урахуванням всіх історико-культурних та національно-ментальних важелів визначає самостійно обсяг повноважень, які самоврядна громада здатна виконати власноруч та на власний розсуд [5].
При застосуванні принципів децентралізації політичного управління та субсидіарності слід пам'ятати, що на нижчий рівень і навпаки передаються лише повноваження, а відповідальність залишається за тим, кому природно воно належало. До того ж не слід забувати й про те, що як не діли, і як не делегуй повноваження, влада залишається єдиною.
Делегування та розподіл повноважень між різними рівнями влади, особливо з огляду на неможливість делегування відповідальності, вимагає застосування принципу контролю. На сьогоднішній день такий контроль має два напрямки. Один із них - це контроль органів влади та особливо, органів нагляду, які спеціально для цього створюються, а другий - це громадський контроль. Останньому віддають перевагу, оскільки контроль виборців за владою є ефективним видом контролю у провідних демократичних країнах, а контроль незалежних громадських організацій - представників громадянського суспільства набирає обертів.
Для впровадження такої моделі політичної системи в життя в умовах сучасної України має відбутися ціла низка реформ, які потрібно провадити послідовно, але не розводячи в часі. Перш за все, потребує вдосконалення реалізація принципу децентралізації влади з акцентуалізацією його дії не тільки на рівні місцевої громади, а на рівні регіонального самоврядування. Регіональне самоврядування має перетворитися дійсно на інститут самоврядування, а не державного управління. Для цього доцільно запровадити виконавчі комітети обласних рад та надати їм значну компетенцію у питаннях управління територією регіону. Таким чином, буде реалізовано принцип децентралізації не тільки управління, а й влади, що є вимогою демократичної держави сучасного європейського зразка.
Потребує вдосконалення й принцип субсидіарності в сучасній Україні, який має підкріплюватися відповідною матеріально-фінансовою основою. Цього можна досягти в ході проведення земельної та бюджетно-податкової реформ, спрямованих на зміцнення територіальних громад та їх зацікавленість в економічному розвиткові території.
Підводячи підсумок, не можна не зазначити, що проведення подальшого реформування системи влади в Україні залежить від суспільства, від його активності під час обговорення концепцій реформи та спонукання діючих політиків до відповідних дій через громадські організації, політичні партії тощо.
ЛІТЕРАТУРА
Бусыгина И.М. Политическая регионалистика. - М.: Мысль, 2006. - 376 с.
Ґалкін А. Федералізм і публічна сфера як вихідні поняття // Часопис Ї. - 2001. - № 23. - С. 98-110.
Огарев А.В., Понеделков Л.В. Лидер. Элита. Регион.-Н/Д: Изд-во СКНЦ ВШ, 1995. - 367 с.
Сенктон Е. Системи міського управління / Перекл. з анг. С. Куц; Гол. ред. і автор передм. Дж. Перлін; Наук. ред. В. Пасісниченко. - Харків: Центр Освітніх Ініціатив, 2001. - 96 с.
Субсидиарность и пространственное развитие: Материалы комиссии по пространственному развитию Приволжского Федерального округа // http://www.kprpfo.chat.ru/subs.html.
Столяров М.В. Федерализм и державность: российский вариант. 2-е изд., перераб. И доп. - М.: Славянский диалог, 2001. - 320 с.
Столяров М.В. Россия в пути. Новая федерация и Западная Европа. Сравнительное исследование по проблемам федерализма и регионализма в Российской федерации и странах Западной Европы. - Казань: Фэн, 1998. - 304 с.