Виходячи з цього, основним шляхом зменшення енергоємності ВВП є структурна перебудова економіки на користь менш енергоємних галузей, в першу чергу галузей, орієнтованих на випуск кінцевої продукції; іншим напрямком діяльності є активна політика впровадження енергоефективного обладнання та технологій.

Ще одним важливим фактором загрози ЕНБ України є фізичне зношення основного енергетичного обладнання. Як відзначено в [7], 96% устаткування теплових електростанцій вже відпрацьовало свій ресурс, а 73% - перевищило граничний. Сюди ж додамо жахливий технічний стан вугільної галузі (що є однією з причин того, що українське вугілля є "найкривавішим" в світі - на 1 млн. т видобутого вугілля приходиться 4 життя шахтарів), а також той факт, що третина газоперекачувальних агрегатів

газотранспортної системи України підлягає заміні [8]. Без інвестицій в основні фонди енергетична галузь приречена на поступове вимирання залежно від виробітку технічного ресурсу встановленого обладнання. За розрахунками, що були зроблені в 2001 році, якщо не приймати ніяких заходів по збереженню енергосистеми країни, то, починаючи з 2020 року, практично всю електроенергію Україна змушена була б імпортувати, що, безумовно, означало б повну втрату державного суверенітету [7]. Але слід відзначити дієві кроки, що здійснив уряд для поліпшення становища, - введення в експлуатацію енергоблоків Рівненської та Хмельницької АЕС. Це, безумовно, покращило ситуацію в енергозабезпеченні країни, але проблема оновлення основних фондів ПЕК на сьогоднішній день залишається актуальною.

Однією з причин прискореного зношення обладнання ТЕС є використання його в нехарактерних змінних режимах. Це пояснюється відсутністю достатнього числа маневрених потужностей для регулювання частоти, що само по собі становить загрозу ЕНБ через можливість так званого "розвалу енергосистеми". До речі, при всій нібито "теоретичності" цього питання наша держава, по меншій мірі, один раз вже стояла на порозі катастрофи. Трапилось це 4 лютого 2000 року, коли до розвалу об' єднаної енергосистеми України залишилася 21 сек. [7].

Наслідки негативного розвитку ситуації були б катастрофічними не тільки для нашої країни, а і для всієї Європи через втрату управління технологічними процесами в атомній енергетиці, хімічній, нафтохімічній, фармакологічній, металургійній промисловості, на гідротехнічних спорудах, небезпеку виникнення та розповсюдження осередків інфекційних захворювань.

Серед загроз національним інтересам і національній безпеці України, що мають безпосереднє відношення до ПЕК держави, не можна не відзначити проблему ядерної енергетики.

Як відзначають багато спеціалістів, ядерна енергетика в найближчі десятиліття буде відігравати важливу, якщо не сказати провідну, роль в забезпеченні економіки держави електроенергією. Про це яскраво свідчить такий факт: складаючи всього 28% (11,8 млн. кВт) від встановлених генеруючих потужностей, АЕС в 2000 році виробили 45% (77,3 млрд. кВт/год) всієї електроенергії. З вводом в експлуатацію 4-го блоку Рівненської АЕС та 2-го блоку Хмельницької АЕС, встановлена потужність енергоблоків атомної енергетики на сьогоднішній день складає 13,8 млн. кВт.

В таких умовах дуже гостро постає проблема забезпечення вітчизняних АЕС ядерним паливом, створення власного ядерного паливного циклу (ЯПЦ). Велика увага, що приділяється цьому питанню, пояснюється залежністю України від поставок тепловиділяючих елементів, технологій, обладнання з Росії. Адже підприємства ЯПЦ, зокрема із збагачення урану та виготовлення твелів, після розпаду СРСР залишились поза межами України. Ми повинні визнати, що на сьогоднішній день наша країна ще занадто далека від створення власного ЯПЦ.

Зупинимось ще на одному факторі загрози ЕНБ України. В [8] він визначений як "недосконалість нормативно-правового

забезпечення функціонування та розвитку галузей паливно-енергетичного комплексу в ринкових умовах". Слід зазначити, що питанню створення нормативно-правової бази функціонування ПЕК завжди приділялось багато уваги. До цього часу було прийнято Закон України "Про енергозбереження", Закон України "Про нафту і газ", Закон України "Про електроенергетику", Закон України "Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку", розроблено та затверджено Національну енергетичну програму України до 2010 року та Комплексну державну програму енергозбереження України, які стали основними нормативними документами в діяльності державних органів у сфері енергетики і енергозбереження.

Але дуже часто в право- і нормотворчій діяльності не враховувались елементи системності підходу, приймались документи на короткий термін, іноді розрахунки базувались на нереалістичних прогнозах.

Так, по причині відсутності механізмів реалізації, достатнього фінансування Національна енергетична програма України до 2010 року визнана такою, що не може бути виконана, а Комплексна державна програма

енергозбереження України потребувала внесення додаткових заходів та уточнень. Не виконано доручення профільному комітетові ВРУ разом з КМУ розробити проекти Кодексу енергокористування та Концепції енергетичного законодавства України, а Енергетична стратегія України на період до 2030 року - програмний документ, що має сформулювати основні напрямки розвитку вітчизняного ПЕК, - на сьогоднішній день знаходиться в стадії розробки та обговорення. Фактично йдеться про те, що в державі відсутня національна енергетична політика.

Відомо, що енергетика - галузь дуже інтелектуально- і наукоємна. Цим пояснюється те, що на офіційному рівні скорочення наукових досліджень в енергетиці та втрата престижності професій в ПЕК, відтік кадрів з галузі визнані факторами загрози ЕНБ України [8].

Прийнятими офіційними документами, працями науковців та спеціалістів запропоновано багато варіантів нейтралізації чинників енергетичної небезпеки.

Зокрема, що стосується диверсифікації поставок нафти і газу в Україну, то в якості джерел надходження розглядаються країни