Щодо перебудови ПЕБ України на користь власних видів енергоносіїв, то визнається, що стратегічно важливим паливом для нашої країни є вугілля. Тому передбачається провести структурну перебудову самої вугільної галузі з метою запровадження в ній ринкових механізмів, соціальної реабілітації шахтарів збиткових підприємств, що повинні бути закриті.

Передбачається також покращити технічний стан енергетичних підприємств, в т. ч. і шляхом реконструкції, модернізації, відбудовного ремонту обладнання.

В галузі ядерної енергетики йдеться про створення власного повного ЯПЦ або створення спільного українсько-російсько- казахського підприємства з виробництва ядерного палива для реакторів ВВЕР-1000.

Потужним джерелом енергоносіїв для

України є енергозбереження - діяльність, яка спрямована на раціональне використання паливно-енергетичних ресурсів в

національному господарстві. Згідно з [5], потенціал енергозбереження в Україні складає 42-48%, тобто за рахунок відповідних заходів можна скоротити енергоспоживання в країні майже наполовину. Тому енергозбереження визнане одним з пріоритетних напрямків державної політики.

Але всі ці та інші заходи "коштують" занадто дорого. Так, якщо нафтопровід "Одеса - Броди" обійшовся державі близько 500 млн. дол. США, то скільки потрібно витратити для створення танкерного флоту і набагато довших нафто- і газопроводів? Ці заходи є для України економічно непосильними. А як показує аналіз [4], до наступного року підприємства ПЕК потребували понад 32 млрд. дол. США інвестицій (це декілька державних бюджетів України). Вартість створення в країні підприємства зі збагачення урану (для забезпечення власного ЯПЦ) становитиме 10-15 млрд. дол. США, а термін окупності - 70 років

. Після внесення уточнень до Комплексної державної програми енергозбереження України капітальні витрати на забезпечення положень програми у 2005 році повинні скласти 33,1-36,5 млрд. грн., у 2010 році - 46,5-52,7 млрд. грн. [3].

Постає питания: що ж тоді робити Україні, які ресурси використати для забезпечення власної ЕНБ, і взагалі, чи існують ці ресурси?

Впевнений, що на це запитання є позитивна відповідь - це матеріальний та політичний потенціал ТЕК України, її нафто- і газотранспортних систем, енергосистем, підприємств ядерної енергетики.

На сьогодні наша країна має потужну систему магістральних нафтопроводів та найбільшу в Європі (після Росії) газотранспортну систему (ГТС). Обидві системи мають резерви пропускної здатності, велику надійність, інтегрованість у відповідні системи Росії та Європи і являють собою чи не найважливіший

нафтогазотранспортний коридор між районами видобутку (Росія) та споживання (Європа). Електроенергетична система охоплює всю територію країни, може паралельно працювати в ОЕС Росії, має технічні передумови для такої роботи з Європою. Потужний транзитний потенціал країни визнаний на офіційному рівні

.

Яким же чином ми маємо використати це наше надбання?

В цьому питанні ми повинні виходити з того, що Україна є складовою частиною євразійського економічного і політичного простору. В світі тривають процеси глобалізації, інтеграції, і залишатися осторонь них Україні не можна. Наша країна повинна стати невід' ємною ланкою в механізмі забезпечення взаємних енергетичних інтересів Європи (нарощування обсягів імпорту енергоносіїв) і Росії (надійне функціонування українського транспортного коридору). Ми повинні докласти максимум зусиль для того, щоб стати необхідним елементом колективної безпеки. Взаємозалежність учасників такої системи сприятиме врахуванню інтересів усіх сторін, передбачуваності, пошуку спільної вигоди. Завдання держави - зробити так, щоб в енергетичній безпеці нашої країни були зацікавлені і Европа, і Росія. Це дозволить нейтралізувати негативний вплив будь-якої із сторін. Неусвідомлення того, що Україна, і її ТЕК зокрема, повинні інтегруватись в систему світової енергетичної безпеки, є помилковим.

Як же на практиці реалізуються ці положення?

На жаль, на сьогодні ми маємо приклад, коли важливе політично та затратне фінансово рішення було прийнято без урахування вищенаведених положень. Мається на увазі будівництво нафтопроводу "Одеса - Броди". Маючи благородну мету - диверсифікацію поставок нафти в Україну і Європу - наша країна опинилась у стані, коли доречними є слова "хотіли як краще, а трапилось як завжди". Проблема аверсного використання

нафтопроводу постала по причині неприйнятності цього варіанту для Росії та неготовності до нього Європи (незважаючи на задекларовані плани будівництва ділянки нафтопроводу до Плоцька). Тобто не були враховані інтереси однієї з вершин трикутника Рося - Украина - Європа. І ми ще не можемо оцінити, наскільки велика роль нашого північного сусіда в зриві прямого прокачування нафти.

Але в той же час Україна може зробити вдалий крок в іншому напрямку забезпечення ЕНБ. Йдеться про створення міжнародного газотранспортного консорціуму з управління ГТС України, що призваний забезпечити інтереси України (можливість модернізації ГТС), Росії (функціонування українського газотранспортного коридору), Європи (надійне газопостачання з Росії). Згідно з дослідженнями, виконаними Українським центром економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова [1], реалізація вказаного проекту більш прийнятна на основі приватизації ГТС України з залишенням у держави контрольного пакету (50%+1) акцій і поділом іншої частини між Росією (ВАТ "Газпром") і європейським інвестором (наприклад, Ruhrgas AG або Gas de France). Такий варіант принесе наступні вигоди: надходження до держбюджету України значних коштів (близько 6,5-7 млрд. дол. США) та постійні доходи у формі корпоративних податків; ефективне управління ГТС, її модернізація та розширення.

Цей приклад показує, як Україна може створити умови для зацікавленості учасників міжнародного ринку