УДК 339

Пронь Сергій Вікторович, доктор історичних наук, професор, ректор Миколаївського політехнічного інституту. Коло наукових інтересів - проблеми міжнародної політики та міжнародних відносин

КИТАЙСЬКИЙ ВЕКТОР ЗОВНІШНЬОЇ

ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

(історія, виклики сучасності, перспективи)

Автор, використовуючи матеріали українських, російських та американських досліджень, робить спробу проаналізувати українсько-китайські відносини.

Taking as a basis the investigations of Ukrainian, Russian and American scientists, the author is tried to analyze the Ukrainian-Chinese Relations.

Взаємовідносини України та Китайської Народної Республіки мають глибокі й міцні історичні традиції, які охоплюють багатовекторні сфери політики, економіки, культури.

Щодо історії українсько-китайського співробітництва, то враховуючи наявність хоча й скупих письмових свідчень та археологічних матеріальних пам'яток епохи Київської Русі домонгольського періоду, можна констатувати про зародження контактів саме в цей період України-Русі з Китаєм, суттєву роль у яких відіграв славнозвісний Великий Шовковий шлях [1] з міста Чанань - столиці Західної Хань через Памір, Центральну та Західну Азію до Східного Середземномор'я.

У добу середньовіччя з Китаю юанського періоду (1271-1368) [2] до Києва, а також Галича та Володимира в складі Галицько-Волинського князівства почали надходити відомості про "піднебесну імперію", що зумовило початок різноманітних обмінів між двома народами. Існують здогадки, що доставлені до Київської Русі "хіновські стріли", ймовірно, мали китайське походження. Трохи пізніше в українській мові з'являється назва "китайка" (шовкова червона хустина), китайське коріння якої не викликає сумніву [3].

Історія розвитку українсько-китайських контактів багата набутками - це й войовничі подвиги козака Никифора Чернігівського, і діяльність у 1688-1692 роках українського гетьмана Дем'яна Многогрішного; і духовна місія в Пекіні вихованця Києво-Могилянської академії архімандрита Іларіона (Лежайського) - 1667-1717 роки [4].

У другій половині ХУІІІ - на початку ХІХ століть відносини України з Китаєм зменшуються через скасування української самостійності. Початок ХХ століття характеризується значними зрушеннями в китайсько-українських відносинах, на які вплинули не тільки геополітичні, але й культурно-ідеологічні фактори. Необхідно, перш за все, згадати масові переселення українців до Маньчжурії після поразки у визвольній боротьбі на території Зеленого Клину 1918-1919 років та утворення на цих землях українських етнічних поселень із центром у Харбіні [5]. Китай, фактично, був майже єдиною країною в Азії, де українські емігранти заснували власні етнічні поселення. Можна з упевненістю сказати, що розвиток українсько-китайських відносин протягом ХІХ-ХХ століть був міцно пов'язаний з діяльністю вихідців з України на Далекому Сході [6].

У той же час на початку ХХ століття в Україні помітно зростає інтерес до вивчення історії, економіки, політики, культури Китаю, китайської мови. Це пояснюється потребою подальшого розвитку всебічних відносин, насамперед торговельно-економічних і культурних, з великою східною країною та її працьовитим народом.

У 30-ті роки ХХ століття світ постав перед загрозою фашизму. На Далекому Сході вогнище війни спалахнуло разом з агресією Японії проти Китаю, коли у вересні 1931 року Квантунська армія окупувала Маньчжурію та було проголошено про створення держави

Маньчжоуго [7]. 7 липня 1937 року, використавши інцидент у районі Лугоуцяо, японська армія розпочала війну щодо захвату всього Китаю. Заблокований з моря Китай, враховуючи проголошену західними країнами політику "невтручання", фактично опинився в ізоляції. Японія перевищувала Китай в авіації - у 13 разів, у танках - в 36 разів [8]. За тих обставин Радянський Союз був однією з небагатьох країн, яка надала Китаю істотну економічну, воєнну та моральну допомогу.

Серед відомих радянських льотчиків, що захищали небо Китаю, таких, як К. Коккінакі, Г. Тхор, були й українці - виходець із Сумщини, двічі Герой Радянського Союзу Степан Супрун, командир ескадрильї бомбардувальників черкащанин Григорій Кулішенко, який став національним героєм Китаю під ім'ям Кулі-шен.

Якісно новий етап українсько-китайських взаємозв' язків настав після перемоги китайської революції і проголошення 1 жовтня 1949 року Китайської Народної Республіки. Україна, як і інші держави, що входили до складу СРСР, достатньо зробила для становлення основ китайської металургійної, машинобудівної промисловості, сільського господарства: десятки українських інженерів, конструкторів, учених працювали консультантами на будівництві, на заводах і фабриках; сотні китайських студентів здобували вищу освіту в університетах та інститутах Києва, Харкова, Одеси, Дніпропетровська. З 1950-х до 1997-го років вищі навчальні заклади України підготували для Китаю понад 1 000 спеціалістів різних галузей виробництва [9].

З проголошенням Україною незалежності настала доба розвитку українсько-китайських відносин на державному рівні. КНР однією з перших визнала самостійну Україну і 4 січня 1992 року встановила з нею дипломатичні відносини. Того ж року в Києві почало працювати посольство КНР. Посольство України в Пекіні відкрилося в березні 1993 року.

Сьогодні між Україною та КНР укладено понад 80 двосторонніх (міждержавних, міжурядових, міжвідомчих, міжрегіональних) угод та інших документів, які в цілому задовольняють потреби українсько-китайського співробітництва. Ці документи охоплюють більшість сфер і галузей співпраці обох країн, у тому числі - політику, економіку, високі технології.

Торговельно-економічні відносини України з КНР є, звичайно, найважливішою складовою всього комплексу українсько-китайського співробітництва. На жаль, показники товарообігу між Україною та КНР наприкінці 90-х минулого століття - на початку нового тисячоліття не в усьому відповідають наявним можливостям обох сторін. Якщо у 1997 році українсько-китайський товарообіг складав 1 млр. 256 млн. 700 тис. дол. США, то в 1999 році - 840 млн. 82 тисячі, а в 2000-му - 760 млн. 71 тисячу [10].

Враховуючи