УДК 327

Ханстантинов В.О.

АНТИЧНА ТА РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА ДУМКА ЯК ВИТОКИ ТОЛЕРАНТНОСТІ

Стаття торкається розгляду ідей терпимості, терпеливості, толерантності, сформульованих в античній та ранньохристиянській думці.

Ключові слова: терпимість, терплячість, толерантність, антична думка, ранньохристиянська думка, інаковість, нетерпимість, терпимість, інструментальна роль терпимості.

Статья затрагивает рассмотрение идей терпимости, терпеливости, толерантности, сформулированные в античной и раннехристианской мысли.

Ключевые слова: терпимость, терпеливость, толерантность, античная мысль, раннехристианская мысль, инаковость, нетерпимость, терпимость, инструментальная роль терпимости.

The article touches consideration of ideas of tolerance formulated in an ancient and ristians mind.

Key words: tolerance, patience, ancient thought, early Christian thought, инаковость, нетерпимость, терпимость, инструментальная роль терпимости.

Поняття «толерантність», як це не видається на перший погляд дивним, належить до числа новітніх у вітчизняній політичній, загалом суспільній науці. Якщо звернутися до словниково- довідкової літератури, виданої за радянських часів, то не тільки неможливо знайти окремої статті, присвяченої толерантності, але й навіть самого цього слова не вживано практично жодного разу. Натомість поняття толерантності давно увійшло до наукового лексікону біологічних та медичних наук. Зазначимо, що саме такий біолого-медичний аспект змісту цього поняття надається у «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» (2004 р.), де вказується, що «толерантність - специфічний стан організму, за якого втрачається здатність виробляти антитіла у відповідь на введення живого антигена» [1, с. 254].

Прикро, але не лише деякі мовознавці, але й частина політологів продовжують перебувати в традиційних рамках біолого-медичного розуміння толерантності. Наприклад, у виданні «Политология. Энциклопедический словарь», що побачило світ 2005 року в Санкт-Петербурзі, автор В.О. Бачинін не розглядає феномен толерантності стосовно сфери політичних відносин, хоча вже його співвітчизниками захищені десятки дисертацій і опубліковані сотні монографій та статей, присвячених цій проблемі.

Актуальність вивчення феномена толерантності зумовлюється не лише недостатнім рівнем теоретичної розробленості, неоднозначністю поглядів і розмаїттям підходів представників різних галузей гуманітарного знання до цієї проблеми, але й диктується нагальною потребою суспільно- політичної практики в нашій державі, наповненої проявами нетерпимості, що, у свою чергу, шкодить її іміджу на міжнародній арені і суттєво гальмує економічний розвиток, постійно провокує стан політичної нестабільності.

Звертання до ідейної спадщини минулого є не лише даниною шани внеску видатних мислителів, «на плечах» котрих сформувалося і розвивається сучасне розуміння тієї чи іншої наукової проблеми. З класичних текстів можна і треба брати для сьогодення цінні уроки, що будуть доречними в наших пошуках шляхів оптимізації політичного життя.

Історико-філософський екскурс у проблему толерантності представлений практично у всіх авторів дисертаційних досліджень. Вони тим чи іншим чином висвітлюють погляди на цей феномен, висловлені, в тому числі, й античними та християнськими авторами. Цінні спостереження в цьому плані зроблені М.А Гулієвим, О. А. Марковою, О.В. Лебедєвою, С.Г. Ільїнською, М.С. Мірімановою та ін. Плідні думки сформулював у докторській дисертації, присвяченій філософсько-антропологічному дослідженню толерантності, уральський вчений Максим Хом'яков. Відповідну сюжетну лінію знаходимо також у праці М. Уолцера «Про терпимість». У нагоді стають для нас праці, присвячені історії політичних і правових вчень.

Методологічною вимогою при цьому є положення, висловлене А. Тойнбі «у кожному випадку ми повинні мислити у термінах цілого.., сприймати їх як голоси єдиного хору, котрі мають значення і смисл у загальній гармонії, проте втрачають їх як тільки стають набором окремих нот» [2, с. 26]. Це означає, що наші сприйняття та оцінки думок минулого необхідно максимально щільно прив'язувати до історичної конкретики, зважати на її специфіку, ті умови, що склалися на той час.

Дехто з вчених вважає, що термін «толерантність» з'являється в період Середньовіччя. Згідно із французьким словником Ларусса (Париж, 1964) це слово уперше вживано у 1361 році. «Оксфордський словник англійської етимології» (Оксфорд, 1982) поняття tolerance відносить до XV століття, а toleration - до XV століття і саме в той час воно набуло значень «дозволити», «стриманість».

Античні мислителі з ностальгією пригадували «золоту добу» в історії, коли між людьми панували природні відносини дружби, взаємодопомоги, що так не схоже, за словами Геродота, на свавілля, заздрощі, запеклу боротьбу за зверхність між ними [3, c. 58, 59]. Причиною розбрату та ворожнечі, на думку Демокріта, є заздрість, яка особливо небезпечна для суспільного спокою [4, с. 82]. Античні мислителі дійшли висновку, що приборкати крайнощі в людській природі, які породжують, у тому числі, взаємну ворожнечу, може поміркованість, слідування в думках, діях, бажаннях принципу «золотої середини». Обґрунтування цієї ідеї знаходимо у гномах- проповідях Фалеса і Солона, у вченні про евтюмії Демокріта, у поглядах Сократа. Останньому Платон приписує висловлювання про значимість чуттєвої толерантності, що базується на уявленні, що краса одного тіла споріднена красі будь-якого іншого і, якщо прагнути до ідеї прекрасного, то не варто думати, начебто краса у всіх тіл та сама.

Інший класик Арістотель вважав за природне поділ суспільства на панів і рабів із прийнятим для культури рабовласницького суспільства ставленням до останніх. Але водночас, застерігаючи від крайнощів, у пошуках найкращого суспільного устрою та форми правління, він не просто закликав до поміркованості, а прагнув віднайти соціальну основу її - той чисельний клас людей, який своїм положенням у державі й поміркованим ставленням до влади був би ближче за інших здатен до відносин, які філософ називає почуттями дружби у політичному спілкуванні.