На думку автора, під час вивчення ефективності необхідно дотримуватися підходу, завдяки якому визначатиметься реальний соціальний ефект правової політики. Про ті чи інші позитивні наслідки соціальної ефективності правової політики можна вести мову тоді, коли досягається узгодженість індивідуальних, групових і суспільних інтересів. Правова політика може бути спрямована на перетворення існуючих відносин. Відповідно й ефект правової політики слід оцінювати, виходячи з того, в якому напрямку і яким чином за допомогою права здійснився вплив на суспільні відносини, як саме змінився їх зміст під впливом юридичних засобів.

2. Подальше вдосконалення чинного законодавства, а тому і права як сукупності юридичних норм. Вдосконалення законодавства означає вдосконалення правової політики, а останнє пов'язане з удосконаленням суспільних відносин, з економічним і соціальним розвитком.

Юридичні норми повинні фіксувати лише реально існуючі можливості. Вони не можуть відриватися від реальної дійсності. Норми права мають моделювати лише суспільні відносини, що вже існують, які досить "зрілі", вже визначились, хоча ще й не остаточно розвинулися. Тому ефективна правова політика може бути забезпечена на основі тісної взаємодії відображеного в праві досягнутого рівня розвитку суспільних відносин з прогностичними, програмними моментами, тобто закріплення в праві найближчих і перспективних цілей.

Врахування засобів досягнення цілей правових норм і соціальної корисності самих норм. У широкому розумінні, корисність - це співвідношення намічених результатів і тих результатів, які не передбачалися законодавцем. Непередбачувані результати можуть бути корисними і некорисними, навіть шкідливими і тим самим характеризувати правову норму чи законодавство в цілому. Тому отримані результати, як позитивні, так і негативні, можуть бути зовсім не передбачені законодавцем. До того ж законодавство щодо досягнення цілей правових норм може бути ефективним, але через великий обсяг негативних результатів може бути соціально шкідливим, не корисним для суспільства.

Послідовна інтенсифікація правової політики. Право, законодавство повинні розвиватися не лише екстенсивним шляхом, тобто за рахунок прийняття все нових і нових юридичних норм, а переважно завдяки підвищенню якості вже діючих, посилення їх соціальної віддачі. Адже екстенсивні фактори, по-перше, не безмежні, по-друге, не завжди досягають потрібного результату, а інколи навіть призводять до небажаних наслідків. Необхідно робити все можливе для того, щоб у правовій системі не існувало "непрацюючих" або погано "працюючих" норм, інших компонентів, а для цього вони мають якомога повніше (адекватно) відображати потреби людей, суспільства, держави [4, с. 67].

Закон досягає своєї мети, тобто стає ефективним лише тоді, коли ще в проектній стадії глибоко і всебічно вивчено громадську думку, яка відображає назрілі потреби зовнішнього середовища, коли законодавцем об'єктивно враховані ці потреби і закріплені в законодавчому акті. Тобто результатом правотворчості, вивчення потреби на законодавчому рівні є закон.

Проте цей наслідок є лише проміжним, первинним результатом, слідом за яким наступає дія самого закону. І саме вивчення дії закону дає змогу визначити його ефективність, доцільність, наукову обґрунтованість і таке інше, що, у свою чергу, впливає зворотним чином на законотворчий процес, дає можливості уточнити, відкоригувати, доповнити існуюче законодавство, підвищити його рівень, збагатити практичним досвідом і вдосконалювати [6, с. 25]. Через це визначальними умовами ефективності законодавства мають бути об'єктивна оцінка, заснована на науково-соціологічному прогнозуванні, взаємозв' язку ще в передзаконній стадії між майбутнім законом та соціально-економічною ситуацією, між законом і гарантіями прав особи.

Підвищення ефективності процесу правореалізації. Вдосконалення правореалізації - одне з найбільш актуальних і першочергових завдань, які постають у наш час перед юридичною наукою та практикою, перед правовою системою. Ефективність закону виявляється під час його застосування або в процесі дії. Недіючий закон - це ніщо, його ефективність дорівнює нулеві. Чим більше актів застосування закону, тим імовірніша його ефективність. У такому випадку закон виконує не лише регулятивну, а й своєрідну охоронну функцію, оскільки стає перешкодою на шляху беззаконня і можливості вирішення проблем протиправними засобами.

Вдосконалення механізму правового регулювання суспільних відносин. Це передбачає комплексний, сукупний вплив усіх елементів правової системи на основні сфери суспільного життя, що перебувають в її полі зору. При цьому особливого значення набуває правове регулювання господарських відносин. Чітка робота правового механізму може здійснити прямий вплив на ефективність і якість виробничої діяльності, реалізацію соціально- економічних програм уряду.

7. Належний рівень правосвідомості і правової культури. Це передбачає не лише обізнаність учасників суспільних відносин з нормами права, але й усвідомлення ними необхідності, цінності та справедливості вказаних норм, перетворення їх велінь у свої особисті установки, оволодіння досягненнями в правовому спілкуванні. Ця умова впливає на зміст правових норм, їх потенційну енергію, перетворюючу силу, адже правосвідомість і правова культура складають певний "будівельний матеріал" для законодавця і враховуються під час прогнозування тієї реакції, яку отримають після встановлення й реалізації тих чи інших норм права в реальному житті. Правосвідомість як психологічне (оціночне) відношення учасників правовідносин до закону й механізму його реалізації здатна виступити і гальмуючим фактором у випадку, коли правові норми не співпадають з об' єктивно усталеними соціальними зв'язками. За таких умов у суспільстві формується правовий нігілізм, що може супроводжуватися негативним ставленням до правової системи держави в цілому. Правосвідомість пов'язана з соціальними інтересами різних груп населення та окремих індивідів, а оскільки інтереси різних соціальних прошарків населення не співпадають, дуже важко вплинути на правосвідомість, яка