УДК 35.07 (477)

Євтушенко О.Н., Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили

Проблеми української державності в контексті обговорення проекту Закону України "Про державну службу"

У статті розглядаються проблеми української державності, піднімаються питання, як і в якому напрямку варто реформувати державну службу в контексті обговорення проекту Закону України „ Про державну службу". На думку автора, головним вектором модернізації державної служби повинно бути приведення її у відповідність з вимогами ринкового і демократичного суспільства, тобто державна служба повинна стати громадянською службою, відповідальною перед суспільством, що оплачує її діяльність.

In this article the author deals with the problems of reforming state service of Ukraine are considered. On a think of the author a main direction of modernizing of a state service should become reduction it in the correspondence with requests of democratic state. The state service should become a public service responsible before of society.

Розвиток України як сучасної "демократичної, соціальної, правової держави" [1] неможливий без ефективного державного управління. Сьогодні всі прекрасно розуміють, що Україні потрібна гнучка система державної служби, яка відповідає соціально-політичній і економічній ситуації в країні, інтересам громадян усього суспільства.

Існуюча сьогодні система державного управління явно не відповідає задачам, які стоять перед країною, державний апарат, як і раньше, не зорієнтований на службу інтересам країни і є гальмом у проведенні реформ у різних сферах політики й економіки. А спроби реформувати його за допомогою нового Закону України "Про державну службу" поки що є тільки благими намірами.

У зв'язку з цим досить актуальним представляється пошук відповіді на питання: як і в якому напрямку варто реформувати державну службу?

Єдиної точки зору на це питання серед фахівців немає [2]. Чи додержуватися західного досвіду реформування державної служби, чи враховувати свій національний досвід і систему національної культури?

Цінності національної культури в цілому, які передаються з покоління в покоління завдяки вихованню і процесам соціалізації, входять і в управління. Так, якщо в суспільстві в цілому переважає патріархальний дух, якщо в родинах ніхто не може засумніватися в правоті батька, то й в управлінні ніхто не буде критикувати начальника і інформація буде надходити лише в одному напрямку.

Здається, що державна служба, як би і хто б її не реформував, завжди буде мати свою національно-державну специфіку, яка обумовлена, у першу чергу, суспільно- економічним ладом, ступенем розвитку демократичних традицій, рівнем культури, освіти населення, моральною зрілістю того або іншого суспільства. Адже вона знаходиться в прямій залежності від природи державної влади конкретної держави, її особливостей, від політичного режиму в суспільстві, який визначається ступенем розвитку демократії, а саме - народовладдя на основі загальних виборів, розвиненого самоврядування, яке знаходить своє вираження, зокрема, в мережі розгалужених інститутів самоврядування, реалізації повноважень представницьких органів влади, реалізації свободи слова, гласності, в праві і можливості контролю громадськістю всіх сторін діяльності державних органів, державного апарату.

Характерними рисами української державної служби, на жаль, залишаються незадовільна організація справи, прихильність старим методам, схемам, стилю діяльності, що базується на різних узгодженнях, твердженнях, які породжують канцелярщину, тяганину, формалізм.

Чиновників сьогодні критикують усі: населення, вища влада, яка намагається в такий спосіб хоча б частково зняти з себе відповідальність за ті чи інші непопулярні дії і продемонструвати таким простим способом свою "солідарність з народом".

Однак чиновництво, як і все навколо, змінюється. Нові часи й ідеї приводять до механізму управління і нових людей. І якщо до управління відомствами приходять ліберальні керівники, вони, незважаючи на опір інертної чиновницької маси, найближчих співробітників підбирають з числа однодумців. А ті поширюють цю хвилю відновлення далі, на наступний поверх ієрархії.

Крім того, сучасна державна служба одержала неоднозначну, не в усьому погану спадщину, але вона заслуговує серйозної аналітичної "інвентаризації". Тому головним вектором модернізації державної служби повинно бути приведення її у відповідність з вимогами ринкового і демократичного суспільства. Основними напрямками повинно стати: відмовлення від домінування держави над суспільством, тобто державна служба повинна стати громадянською службою, відповідальною не перед партією, не перед "Хазяїном", нехай навіть демократично обраним, а перед суспільством, що оплачує її діяльність. Однак змін у даному напрямку поки що не видно, і це, на жаль, заважає нам будувати відкрите демократичне суспільство. Чи зміниться ситуація, багато в чому залежить від рішучості і наполегливості нинішньої влади.

Сьогодні суспільство має потребу у висококваліфікованому корпусі державних службовців, професіоналів своєї справи. Однак реальна реформа державної служби має починатися не з нового закону про державну службу, а з розробки і проведення політичної, адміністративної реформи, у контексті якої повинно розроблятися відповідне

законодавство, яке б підвело настільки необхідну юридичну основу для реформування державної служби в цілому і стимулювало б ефективну роботу службовців.

У цьому контексті потрібен спеціальний державний орган з питань державної служби, задачами якого могли б стати: розробка і реалізація політики по формуванню державної служби; розробка і реалізація державної кадрової політики в органах виконавчої влади (найм, розміщення, оцінка і навчання персоналу); створення нормативної бази державної служби.

Однак відразу виникає питання, у чиєму підпорядкуванні повинний знаходитися даний орган: Президента, парламенту або кабінету Міністрів?

Згідно з проектом Закону це "Рада державної служби", склад якої формується Президентом України за поданням