Загальна стратегія ЄС по відношенню до політики розширення на Схід, за вказаними причинами, формується під впливом позицій окремих держав- членів цієї організації. Стосовно цього питання погляди ряду крупних країн (Франції, Германії, частково Великобританії) зіштовхуються з поглядами інших держав Євросоюзу - Польщі, Чехії, прибалтійських республік, які жорстко прив' язані до американської політики. Зовнішньополітичні рішення хоча і приймаються країнами-членами ЄС на коаліційній підставі, проте погляди ведучих європейських держав (Германії, Франції, Великобританії, Італії) все ж таки мають вирішальне значення. Розширення на Схід об'єктивно призвело до посилення геополітичної ролі Германії. До того ж Германія об' єдналась, що було стимулом до відродження побоювань її сусідів, особливо Франції. Поява в рядах ЄС східних сусідів Германії закріпило ці побоювання, ставлячи під сумнів міцність осі «Франція-Германія» як історичної основи західноєвропейської інтеграції. Франція, Іспанія та Італія були занепокоєні умоглядною «загрозою» бути відтиснутими на периферію процесів розширення ЄС. У відповідь романські країни висунули різні концепції зміцнення зовнішніх зв'язків Євросоюзу з країнами Середземномор'я та Латинської Америки[8].

Складність у взаємовідношеннях між країнами- членами ЄС щодо східного питання віддзеркалюється на євроінтеграційних перспективах України. За вступ України до ЄС виступають східноєвропейські країни - Словаччина, Чехія, країни Балтії, а також деякі західноєвропейські держави - Швеція и Великобританія. Вірним лобістом інтеграції України до європейських структур є Польща. Однією з останніх ініціатив польської держави є сумісна зі Швецією програма «Східне партнерство», яка спрямована на Україну та інші країни Східної Європи, які не входять до ЄС. Великобританія одна з небагатьох західних країн-членів ЄС, яка готова підтримувати Україну в імплементації Угоди про асоціацію в ЄС та інтеграцію в НАТО. Більше того прем'єр-міністр Великобританії Г. Браун підтвердив зобов' язання його країни відносно забезпечення суверенітету та територіальної цілісності України. Незважаючи на оптимістичний тон ініціатив необхідно відзначити, що далі декларативних заяв та нечітких програм справа не йде.

Франція та Германія виступають в авангарді іншої групи країн ЄС, які не вважають можливим вступ України до ЄС в найближчому майбутньому. Їх позицію підтримують Італія і держави Бенілюксу (Бельгія, Нідерланди, Люксембург). Тут також необхідно врахувати той факт, що практично всі країни ЄС є членами воєнно-політичного блоку НАТО. Рішення, які приймаються альянсом, також залежать від поглядів ведучих країн ЄС. Останню офіційну позицію Франції щодо українського питання озвучив надзвичайний та повноважний посол Франції в Україні Жак Фор, який вважає неможливим подальше розширення Європейского Союзу без ратифікації Лісабонської угоди усіма членами цієї співдружності [9]. Франція, не будучи прихильником надання Україні чіткої перспективи членства в ЄС та НАТО, все ж таки, взяла на себе сміливість визначити на саміті в Парижі проблему української інтеграції (це питання французи зафіксували у своїй програмі головування в ЄС). Позиція Германії була представлена федеральним канцлером Ангелой Меркель під час її візиту в Україну в липні 2008 р. Германія зацікавлена в створюванні надійної системи поставок енергоносіїв, частиною яких стане не тільки Україна, але і Россия. Однак, перспективи України стати частиною ЄС поки що немає. Як і раніше відкритим залишається питання: чи буде надалі Германія блокувати надання ПДЧ Україні та Грузії? На останньому саміті НАТО (у квітні 2008 р. в Бухаресті) позиція безпосередньо Германії і Франції стала визначальною. Було прийнято принципове політичне рішення, що Україна і Грузія, колишні республіки СРСР, а тепер незалежні держави, в майбутньому отримають статус членів НАТО, але не зараз. Навіть формальне отримання ПДЧ ще невизначена в часі перспектива.

Чи гарантує вступ України до НАТО подальшу інтеграцію в ЄС? Аналіз підсумків Паризького саміту Україна-ЄС і Бухарестського саміту НАТО дає змогу зробити висновки, що країни-члени ЄС не вважають ці процеси тотожними. Інтеграція до ЄС через євроатлантичні структури в сучасних умовах несприятлива ні для України,