У міру поступу глобалізації з'являється, навіть, новий космополітичний клас. Цьому сприяє розвиток засобів зв'язку та Інтернету, високий загальний рівень освіченості людини та знання англійської мови, можливість швидше і дешевше подорожувати світом, міграція робочої сили і посилення транснаціональних корпорацій. Дослідники С. Хантінгтон та С. Кастельс визначають космополітичний клас як клас еліт: підприємницьких, професіональних, інтелектуальних, академічних [23], [7]. Останньому належать слова: «Еліти - космополітичні, прості люди - локальні» [7].

Як уявляється, існує широкий розрив між націоналістичною громадськістю та космополітичними елітами. Адже, на противагу елітам, прості люди і сьогодні надзвичайно сильно ідентифікують себе зі своєю країною. Це насамперед американці, французи та інші. І тут йдеться не тільки про національну ідентифікацію, а й про почуття відвертого патріотизму. Це можна помітити і у представників народів, що ведуть чи нещодавно вели важку боротьбу за свою територію, незалежність чи суверенітет. Сплески націоналістичного патріотизму можна побачити сьогодні у представників Боснії та Герцеговини, Хорватії, Абхазії, кримських татар, так само як і у частини українців.

Узагальнивши існуючі визначення, космополітизм, можна трактувати як широку, багату та суперечливу сукупність різних соціально-політичних орієнтацій - від взаємодії та зближення народів та держав до нігілістичного відношення до національної культури та традицій.

У той же час дослідник У. Бек зазначає: «Я сумніваюсь, що космополітичні суспільства є менш етнічними чи історичними, ніж національні. Але космополітизму бракує орієнтації, можливо через те, що він є настільки ширшим, включає так багато різних груп людей із суперечливими традиціями та звичаями, розрізненими надіями та страхами, так багато явних технологічних та наукових можливостей та ризиків, з якими люди ще не зустрічалися» [18]. Адже, дійсно, в основі космополітизму може лежати не стільки відсутність патріотизму, нехтування національними цінностями чи небажання слідувати традиції, скільки прагнення уникнути державно-політичних обмежень, наприклад, вільно обирати країну проживання або лояльність і толерантне ставлення до розмаїття існуючих поряд культур. Так, в енциклопедичному словнику Брокгауза-Ефрона зазначено: «космополітизм являє собою розширення ідеї вітчизни на весь світ; в основі якого лежить «усвідомлення єдності людського роду та солідарності інтересів окремих народів та країн, як частин єдиного цілого людства» [11]. За В. Соловйовим, «космополіт - це людина, яка свій борг перед Вітчизною розглядає крізь призму своїх обов'язків перед єдиним людством» [13].

Саме тому необхідним та своєчасним є систематизація космополітичних орієнтацій, принципів та позицій в одну цілісну політичну ідеологію, що зможе якісно та результативно відповісти на виклики сучасності. Однак, перед цим ідеологам космополітизму слід вирішити такого роду проблеми:

Проблема ідентифікації. Як можна відповісти на запитання: хто є космополітом або якою має бути етнічна приналежність іммігранта чи іноземця у космополітичному суспільстві, наприклад, у сучасному ЄС? К. Поппер, наприклад, писав у своєму щоденнику «Я не бачу себе асимільованим німецьким євреєм» [18].

Проблема громадянства, що передбачає переосмислення природи самої категорії «громадянство» та відповіді на запитання: хто є громадянином світу (космополітом)? Громадянином якого світу: західного чи східного, США чи ЄС? Чи можна вживати категорію «громадянин» до наддержавних та недержавних утворень, чи вона є невід'ємним атрибутом суверенної держави?

Проблема невизначеності, яка полягає в тому, що за відсутності єдиної концепції та доктрини космополітизму, дане поняття можна використовувати для визначення будь-яких, як часто трапляється, навіть, суперечливих ідей та положень.

Глобально-локальна проблема, що дивиться на космополітизм крізь призму особливостей функціонування діаспор: «як можна бути вдома водночас перебуваючи далеко від дому». Космополітичні форми життя, етнічні та культурні ідентифікації є єдиними, що виступають одночасно глобальними та локальними.

Проблема мультикультуралізму ставить питання: чим відрізняється світ ідей космополітизму від ідей мультикультуралізму. Мультикультуральні намагання, як пише М. Ллоса, спрямовані на перетворення дива, коли собака, кішка та мишеня їдять з однієї тарілки на тенденцію [18]. Постає питання: на що ж тоді спрямовується космополітизм, що позиціонує себе апологетом мультикультуралізму у всіх його проявах: на реальне співіснування різноманітних культур або на формування однієї уніфікованої світової псевдокультури?

Проблема функціонування так званого Міжнародного права, заснованого на ідеї дотримання прав людини, що є такою собі світською релігією сучасного космополітичного суспільства. З іншого боку, цей транснаціональний гуманізм може швидко трансформуватися у мілітаризований гуманізм, що у війні в Косово так само виконував свого роду космополітичну місію Західного світу, розгортаючи воєнні дії під гаслом захисту прав людини.

Підводячи підсумки наших роздумів, можна сказати, що при визначенні категорії «космополітизм» постають дві основні проблеми: 1) виявлення основного змісту та сутності даного явища; 2) теоретичне визначення самої категорії «котополітизму» як ідеології, теорії, філософії чи світогляду.

Щодо першої проблеми, вона вирішується наступним чином: основним змістом космополітизму є подолання державних меж задля об'єднання всього людства. Основну ідею космополітизму можна визначити також через гасло ЄС: «єдність у розмаїтті», що означає збереження та забезпечення співіснування окремих національних культур у межах глобалізованого світового суспільства.

Якщо оперувати до другої проблеми, сьогодні вона постає невирішеною. Очевидно, що поняття «космополітизм» є давно очікуваною та закономірною, проте, ще недостатньо чіткою та обґрунтованою відповіддю на сьогоденні виклики глобалізованого суспільства. Зараз космополітизм постає як сукупність