УДК 342.511(477)

Псалтирник О.С., Миколаївський державний гуманітарний університет ім. Петра Могили

Повноваження Президента незалежної України

Автор статті розглядає повноваження та компетенцію такого інституту державної влади, як Президент України, на основі аналізу Конституції та законодавства України.

The author of the article considers functions and the competence of such institute of the government as the president of Ukraine on the basis of the analysis of the constitution and the laws of Ukraine

Органи державної влади України представлені класичною "тріадою" - законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади. Відповідно до цього, кожна з них має свою компетенцію, функції та обсяг повноважень, за якими ми й виділяємо ці три гілки. Ще одним органом державної влади в Україні є Президент, якому також властиві певні функції, повноваження та компетенція [1].

Конституція України в ст. 106 наділяє Президента України досить широкими функціями і повноваженнями. Проте реальний обсяг їх на практиці залежить від: стану розмежування в Основному Законі повноважень законодавчої влади і Президента; особливостей функціонування усіх гілок влади; конкретної політичної ситуації, яка визначається співвідношенням сил усередині країни.

Компетенцію Президента як сукупність предметів відання, прав та обов'язків можна поділити на певні групи, які зумовлені функціями глави держави.

Оскільки компетенція будь-якого органу публічної влади є похідною від покладених на нього функцій, можна систематизувати функції Президента України, виходячи з того, що наявність глави держави, який не входить в жодну з гілок державної влади, ніяким чином не порушує принципу поділу влади, оскільки його головні повноваження спрямовані на виконання "внутрішніх" щодо державного механізму функцій, у першу чергу, на забезпечення організаційної та функціональної єдності державної влади.

Загальну систему функцій Президента України становлять: забезпечення єдності державної влади, представництво держави, забезпечення державного суверенітету та національної безпеки України, забезпечення реалізації основних прав і свобод громадян, установча, нормотворча, кадрова функція, а також керівництво зовнішньополітичною діяльністю.

На сьогодні найважливіші повноваження Президента закріплені в Конституції України, а решта визначені законами України ("Про Президента Української РСР", "Про міжнародні договори України", "Про оборону України", "Про громадянство України" та ін.).

Компетенція глави держави, як і його правовий статус взагалі, не можуть визначатися підзаконними актами, а в чинній Конституції України завдання, функції та компетенцію Президента викладено впереміш, іноді неповно і неточно.

Між тим це має важливе значення щодо виділення певних груп повноважень Президента України залежно від такого критерію як предмет відання. Залежно від цієї істотної ознаки звичайно виділяються такі групи повноважень: державне будівництво; нормотворча діяльність; забезпечення конституційної законності; повноваження в галузі оборони і національної безпеки; реалізація гарантій щодо забезпечення прав і свобод громадян; зовнішня політика та міжнародні відносини; нагородна політика [2].

Таким чином, ми бачимо, що в одних випадках повноваження належать виключно Президенту України, в інших - вони стикаються з повноваженнями інших органів державної влади.

Одним із пріоритетних повноважень Президента України є його роль щодо представництва держави всередині країни й у міжнародних відносинах.

Як представник держави у своїй країні Президент має право звертатися з посланнями до народу та із щорічними (чи позачерговими) посланнями до Верховної Ради про внутрішнє і зовнішнє становище України. Він також представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України. Як представник нашої держави в міжнародних відносинах і керівник її зовнішньої політичної діяльності Президент приймає рішення про визнання іноземних держав, призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях, а також приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представництв іноземних держав, присвоює вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини [3].

Будь-яка інша особа, яку б високу посаду вона не обіймала в державному механізмі, виступати від імені України в цілому не має права. Вона може репрезентувати відповідний орган держави - Верховну Раду чи Кабінет Міністрів, укладати угоди від імені цих органів, але не від держави в цілому. Таке повноваження є виключною прерогативою глави держави, тобто Президента України [4].

Повноваження Президента України в сфері державного будівництва зводяться до прав та обов'язків щодо формування органів державної влади, їх реорганізації та ліквідації, які умовно можна поділити на такі групи:

установчі повноваження щодо створення, реорганізації та ліквідації органів державної влади;

номінаційні щодо формування персонального складу державних органів;

процедурні щодо ініціювання процедури формування органів державної влади. Існуючий обсяг номінаційних повноважень

глави держави є надлишковим, оскільки містить загрозу перетворення Президента на опозиційний Верховній Раді України центр політичної влади, домінуючий навіть над Кабінетом Міністрів, що у свою чергу може призвести до підриву самого принципу поділу влади як однієї з основ конституційного ладу України. Розв'язання даної проблеми вбачається в коригуванні кадрових повноважень глави Української держави [4]. Конституція України розмежовує функції

Президента України як глави держави і Верховної Ради України як її єдиного органу законодавчої влади. Водночас повноваження Президента в його відносинах з Верховною Радою дають можливість розглядати главу Української держави як повноправного

учасника законодавчого процесу. По-перше, Президенту належить право законодавчої ініціативи, а по-друге, законопроекти, визнані Президентом як невідкладні, розглядаються Верховною Радою в позачерговому порядку [5].

Президент має також значні повноваження на завершальній стадії законодавчого процесу: підписання й оприлюднення законів. Відповідно до