життєві обставини. Так, тільки Президент повинен визначати порушення чи загрозу порушення державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і національної безпеки України та вживати відповідних оперативних заходів, включаючи і застосування сили. Зокрема, глава Української держави особисто виносить рішення про використання Збройних Сил у разі агресії проти України (п. 19, ст. 106), про загальну або часткову мобілізацію і введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях (п. 20, ст. 106), а також щодо оголошення окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації (п. 21, ст. 106).
Оголошення стану війни здійснюється шляхом внесення Президентом відповідного подання до Верховної Ради (п. 19, ст. 106 Основного Закону).
Успішному здійсненню зазначених функцій Президентом України сприяє те, що він в силу своєї посади є Верховним Головнокомандуючим Збройних Сил, інших військових формувань, здійснює керівництво в сферах національної безпеки та оборони держави (п. 17, ст. 106). Анализ конституційних повноважень Президента в даній сфері дає підстави стверджувати, що роль Верховного Головнокомандувача зводиться не до оперативно- тактовного чи стратегічного управління військами, а до функції політичного керівництва державними органами, які забезпечують обороноздатність України. Фактично саме йому підпорядкована вся сфера державного управління обороною та забезпечення національної безпеки, оскільки реалізація таких завдань потребує концентрації і єдності влади, координації діяльності всіх гілок державної влади і максимально оперативного прийняття владних рішень.
Президент також очолює Раду національної безпеки й оборони України (п. 18, ст. 107 Конституції України). Згідно зі ст. 107 Основного Закону, Рада національної безпеки й оборони України є координаційним органом національної безпеки й оборони України. Вона не належить до жодної гілки державної влади. Основними функціями Ради є координація і контроль діяльності органів виконавчої влади лише в двох сферах - національної безпеки й оборони України.
Проголошення Президента України гарантом додержання прав і свобод людини і громадянина зумовлює наявність значних повноважень глави держави в сфері забезпечення основних прав і свобод громадян. З цією сферою корелюють практично всі повноваження глави держави, беручи до уваги, що розбудова незалежної держави, забезпечення її внутрішньої та зовнішньої безпеки, конституційної законності та плідної міжнародної співпраці має на меті саме благополуччя громадян, якомога повнішу реалізацію їх прав і свобод. Однак зміст компетенції Президента України становлять і певні повноваження, які можна віднести до сфери забезпечення прав і свобод у вузькому розумінні слова: приймати рішення з питань громадянства та надання притулку в Україні, а також здійснювати помилування. Головною прикметою цих повноважень є чітко індивідуальна спрямованість та конкретність.
Як гарант Конституції і конституційного ладу
України в цілому Президент, поряд з правом відкладального вето, має право звернення до Конституційного Суду з питань конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради, актів Кабінету Міністрів, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (ст. 150 Конституції).
Президент має право також звернення до Конституційного Суду за висновком про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов'язковість (ст. 151) [6].
Президент України присвоює вищі військові звання, нагороджує державними нагородами, установлює президентські відзнаки та нагороджує ними.
Свої функції і повноваження Президент здійснює в певних правових і організаційних формах, які, як правило, властиві лише цьому інституту державної влади.
Державна активність Президента України реалізується через нормативно-правові акти: укази і розпорядження. Як встановлено ч. 3 ст. 106 Конституції, Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими для виконання на всій території України. Окремі види актів Президента скріплюються, відповідно до Основного Закону України, підписами Пре'мєр-міністра і міністра, відповідального за акт та його виконання - інститут контрасигнування актів глави держави.
Згідно з вимогами п. 28 ст. 106 Конституції України Президент створює в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України для здійснення своїх повноважень, консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби, які називаються Адміністрацією Президента України.
Президент України також здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією України (п. 31, ст. 106). При цьому він не може передавати свої повноваження іншим особам або органам.
Загалом рівень правової регламентації правових форм реалізації компетенції Президента України залишається низьким, особливо в частині процесуальних норм. Недостатня процесуальна внормованість є загальним недоліком усього вітчизняного конституційного права, але в сфері реалізації компетенції органів публічної влади ця проблема стоїть особливо гостро.
ЛІТЕРАТУРА
Агаев М.Б. Президентская власть в системе государственной власти // Государство и право. - 1995. - № 1. - С. 40-42.
Ковальський В. Юридична природа президентської влади в Україні // Юридичний вісник України. - 2001. - № 6 (8-14 лютого). - С. 7-10.
Конституція України. Прийнята на 5 сесії Верховної Ради України від 28 червня 1996 року. - К., 1996.
Серегина С. Проблемы определения полномочий Президента Украины // Бізнес-Інформ. - 1998. - № 15. - С. 2324.
Безсмертний Р. Президент України і Верховна Рада України // Віче. - 2000. - № 7. - С. 14-17.
Законодавча, виконавча і судова влада української держави. Інститут президентства // Іменем закону. - 2000. - 17 листопада. - С. 5.