Ухвалення Декларації про державний суверенітет наочно продемонструвало, що за наявності певних умов, голоси комуністів можуть бути долучені до голосів Народної Ради і бути ефективно використані останніми в процесі здобуття незалежності.

Але Декларація була просто декларацією, декларацією намірів... Відразу ж після її прийняття нагальним завданням постало формування нової законодавчої бази й структури державних органів влади. На виконання положень Декларації було створено першу Комісію з розробки нової Конституції як органу парламенту, яку очолив Л.Кравчук. До складу комісії разом із представниками комуністичної більшості ввійшли представники національно-демокра-тичного табору. Різне бачення ними політичного майбутнього України і визначило характер подальшого протистояння у Верховній Раді. "Законотворча діяльність ВР завжди здійснювалася за одним сценарієм. Спочатку демократична меншість формулювала положення, спрямоване на суверенізацію України у складі СРСР. Комуністична більшість, як правило, із ним не погоджувалася, після цього меншість апелювала до виборців. Останні тими чи іншими методами чинили тиск на парламент, і комуністи капітулювали" [3;с. 28].

Протягом першої половини 1991 року в українському парламенті розгорнулася дискусія навколо проектів союзного договору. Проект договору, нав'язуваний М.Горбачовим, проголошував зверхність законів союзу. Він вступив у протиріччя з Декларацією про державний суверенітет. Проти підписання союзного договору виступили представники опозиції (І.Юхновсь-кий, В.Гриньов). Але комуністична більшість вагалася. Нерішучість влади щодо вирішення цього питання активізувала представників громадськості. В жовтні студенти українських вузів провели політичне голодування і висунули низку вимог до Парламенту, основними з яких, були: відмова від підписання союзного договору, проведення нових виборів на багатопартійній основі, прийняття закону про військову службу громадян України виключно на території республіки, відставка В.Масола і Л.Кравчука. Верховна Рада прийняла компромісне рішення, виконавши реально лише одну вимогу, пожертвувавши лише В.Масолом. Одним із безпосередніх наслідків прем'єрової відставки стало зростання впливу нового голови Верховної Ради - Л.Кравчука [4; с. 7]. Під тиском громадськості та опозиційних сил 17 жовтня ВР прийняла компромісне рішення, яким постановила укладення союзного договору до прийняття нової Конституції вважати передчасним. А вже 20 жовтня було прийнято закон "Про внесення змін до Конституції УРСР 1978 року". Найбільшого значення набувала зміна статті 41 Конституції, яка проголосила верховенство законів республіки на території України й скасування статті 6 про керівну роль комуністичної партії.

Дебати навколо союзного договору тривали. Переломним моментом став грудень 1990 року, коли представники демократичних сил дістали підтримку у голови ВР щодо підписання союзного договору на основі Декларації про державний суверенітет.

Л. Кравчук вніс пропозицію разом із загальносоюзним референдумом провести загальнонаціональне опитування громадян щодо сутності державного утворення, додавши в бюлетень додаткове запитання: "Чи згодні ви з тим, що Україна має бути у складі Союзу суверенних радянських держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?" С.Гуренко намагався зняти це питання з опитування, але більшість комуністів підтримала Л.Кравчука. Отже, ВР України й Президія ВР УРСР знайшли зручний вихід із скрутного становища, у яке поставив союзні республіки Центр. 17 березня народ України відповів позитивно на обидва запитання, хоча вони були протилежними за змістом. 70,16% населення висловилося за збереження СРСР як "оновленої федерації", а 80,17% - за входження в Союз на засадах Декларації про державний суверенітет. Таким чином, українські народні депутати заручилися народною підтримкою прийнятої ними Декларації, не вступаючи у пряму конфронтацію з центральними органами влади. Політичним наслідком опитування став розкол компартійно-радянської більшості щодо питання про державний статус на "суверен- комуністів", на чолі з Л.Кравчуком та "ортодоксів", на чолі із С.Гуренком [5; с. 480].

Після референдуму між двома блоками політичних сил у ВР розгорнулося жорстке політичне протистояння навколо Концепції Основного Закону. Депутати не могли дійти згоди навіть щодо назви майбутньої Конституції. Багато питань, насамперед тих, які стосувалися зміни назви республіки, національних символів мали бути вирішені шляхом референдуму. Одну з найбільш гострих ідеологічних суперечок викликало бажання представників КПУ зафіксувати принцип "соціалістичного вибору". Незважаючи на політичну боротьбу 19 червня 1991 року ВР схвалила Концепцію нової Конституції. У цьому документі визначалися основні засади, на яких мала базуватися майбутня Конституція, основоположним документом проголошувалася Декларація про державний суверенітет від 16 липня 1990 року. Україна, за формою державного правління, визначалася

президентською республікою, за формою державного устрою - унітарною державою, до складу якої входить Кримська АРСР. Основою суспільного й державного ладу проголошувались економічний, політичний та ідеологічний плюралізм, багатопартійність, розвиток місцевого самоврядування. Особливістю Концепції було те, що, не зважаючи на новації демократичного характеру (запровадження державних адміністрацій, формування громадянського суспільства, впровадження прямих виборів Президента, ідея створення Конституційного Суду із широкими повноваженнями та ін.), вона містила певні релікти радянської системи (нечітке розмежування функцій виконавчої влади на місцевому рівні, тощо). У цьому документі була зроблена спроба відобразити вузлові питання щодо політичного майбутнього нашої держави, політичної, економічної, виборчої систем, громадянства, системи прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, державної й національної символіки, тощо [6; с. 4]. Але Концепцію не слід ідеалізувати, оскільки більшість положень цього документа стали наслідком компромісу різних політичних сил. Цим пояснюється той факт, що в ній були наявні