з двох палат - Палати представників і Сенату, - обирається шляхом прямих виборів по виборчим округам. Президент обирається подвійним шляхом, колегією виборців, яких вибирають на загальних виборах. Члени Верховного суду призначаються президентом за погодженням з Сенатом. По-друге, у кожного органу державної влади свій термін повноважень. Термін повноважень конгресменів, як називають членів Палати представників, - 2 роки, членів сенату - 6 років, але кожні два роки 1/3 його складу переобирається; термін повноважень президента - 4 роки, члени Верховного суду призначаються пожиттєво. По-третє, кожна гілка влади не є повністю незалежною від інших і не користується монопольними повноваженнями у своїй сфері діяльності, які в тій чи іншій мірі обмежуються повноваженнями інших органів влади. Наприклад, Конгрес може відхилити будь- які запропоновані президентом законопроекти, але президент в свою чергу може накласти вето на будь-який схвалений Конгресом біль. І в кінцевому рахунку Конгрес може подолати вето, знову схваливши законопроект в обох палатах, але на цей раз вимагається не проста, а кваліфікована більшість, тобто не менше 2/3 конгресменів і сенаторів. А цього, як свідчить практика, далеко не завжди можна досягнути [3, с. 16].
Окрім конституційних прав, президент в своїх відносинах з Конгресом використовує величезні фактичні можливості, надані йому на його посту, для впливу на суспільну думку. Наприклад, президент Ф. Рузвельт практикував регулярні розмови, які транслювалися по радіо, Р. Рейган - виступи по радіо і телебаченню, а також на різних форумах. Як правило, заява голови виконавчої влади більш широко розповсюджується засобами масової інформації ніж виступи членів Конгресу і його рішення.
Своєрідні відносини складаються між Верховним судом і двом іншими гілками влади. Президент звичайно призначає на вільні вакансії судій з числа своїх однодумців, і з ними йому відносно не складно знаходити взаєморозуміння, хоча навіть в цьому випадку між ними деколи виникають розходження. Крім того, президенту часто доводиться мати справу з суддями, призначеними його попередниками і які не поділяють його поглядів на більшість важливих політичних проблем. І в такому випадку створюється ґрунт для зіткнення. Наприклад, консервативно налаштовані члени Верховного суду в свій час «в штики» зустріли реформи Ф. Рузвельта. Використовуючи своє право конституційного нагляду, вони оголосили неконституційною створену президентом Адміністрацію по відновленню промисловості, вважаючи, що своїм втручанням в економіку, в трудові відносини вона порушує незламні принципи вільного підприємництва [3, с. 18].
Пожиттєве обирання забезпечує членам Верховного суду високу ступінь незалежності. Хоча незалежність ця не є абсолютною: Конгрес має право зміщувати суддів в порядку імпічменту. Крім того, президент може збільшити кількість членів суду, і, призначивши туди своїх прибічників, укріпити в ньому свій вплив. Однак ці можливості президент і Конгрес практично не використовували. Іноді при розходженні між законодавчою і виконавчою владами і між різними відомствами останньої суди виступають в ролі арбітрів, яким належить заключне слово.
Щоб зрозуміти, як реально діє державний механізм, заснований на принципі розподілу влади, не можна розглядати кожну з її гілок як якійсь абстракції, що взаємодіють між собою незмінно по одній і тій самій схемі. Конкретний характер цих взаємовідносин знаходиться в постійному процесі змін. В значній мірі він залежить від політичних і соціально-економічних факторів, потреб і інтересів пануючого і інших класів, прошарків і груп населення, їх реальних можливостей впливати на прийняття державних рішень, співвідношення сил між демократичною і республіканською партіями, міжнародного положення США тощо [2, с. 82].
Система «стримування і противаг» - дієвий елемент конституційного будівництва США. Він дає можливість взаємного контролю, створює умови для взаємодії трьох влад. Слід погодитись з висновком про те, що розподіл влади як принцип американської державності, пропонуючи відносну самостійність вищих органів влади по відношенню один до одного, виражає демократичне начало державного будівництва США.
Розглянемо державну систему Франції, де розвиток конституційного будівництва призвів до помітного посилення виконавчої влади. Цікаво, що в Конституції 1958 року спочатку говориться про Президента республіки (розділ 2) і вже потім про парламент (розділ 4). Президент обирається прямим всенародним голосуванням на сім років (ст. 6). він слідкує за виконанням конституції, забезпечує нормальне функціонування публічної влади.
Президент призначає і звільняє Прем'єр-міністра, головує в Раді міністрів, підписує декрети. Після консультацій із Прем'єр-міністром і представниками палат він може заявляти про розпуск Національних зборів. Конституційна рада в Франції формально створена для попереднього конституційного контролю. В обов'язковому порядку їй подають до промульгації органічні закони і регламенти палат. Інші закони направляються в Конституційну раду Президентом, членом Національних зборів, членом Сенату, сенаторами. Але оскільки в Конституційну раду передаються закони, які пройшли парламент, попередній контроль в Франції зближуються з наступними і в дечому з ним співпадають.
Немало важливу роль, відіграє Державна рада. Вона дає висновок на проекти законів і декретів, а також на інші управлінські акти. Враховуючи, що у Франції звичайні суди не володіють юрисдикцією, яка б дозволяла їм контролювати конституційність актів адміністрації, діяльність Державної ради, а також Конституційної ради, якби доповнює недостатню функцію судової влади. При цьому положення, яке оголошене неконституційним Конституційною радою, не може бути ні про- мульговано, ні введено в дію, в той час як висновок Державної ради, як правило, носить консультативний характер.
В Основному законі