Трактовка повноважень парламенту у Великобританії практично безмежна: йому дозволено приймати закон по різних питаннях, без всяких обмежень. Ніякому іншому органу не надано право приймати акти, які стоять над законами парламенту [4, с. 322].

Перегляд попередніх підходів до теорії розподілу влади в колишньому Союзі обумовив необхідність чіткого визначення ролі і місця законодавчої влади в системі державного управління. Попередній стан справ не міг залишатись незмінним. Він не дозволяв реформувати, а в багато чому і створювати заново конституційну систему влади, закріпити основи демократичної правової держави, забезпечити захист інтересів, прав і свобод людини. Раціональний розподіл державних функцій закономірно повинно прийняти відповідні інституційні форми, підкріплятись налагодженими, збалансованими відносинами Верховної Ради з іншими державними структурами. Положення Конституції 1977 року, визначаючи організацію і діяльність Верховної Ради СРСР, не підходили до нових умов. Найвищий орган законодавчої влади держави був залежний від управлінського, в першу чергу, від партійного апарату. Поширені лозунги про повновладдя Верховної Ради СССР не могли бути реалізовані по певних внутрішніх і зовнішніх причинах. До зовнішніх - характер політичного режиму, який склався в державі до внутрішніх - модель Верховної Ради. Підвищення позицій Верховної Ради було пов'язано з реалізацією ідей демократичного представництва. Однак, слід відмітити, що довгий час Верховній Раді відводилось роль «державного реєстратора партійних рішень, їх перекладача на мову Закону». Не випадково закони того часу повторювали не лише зміст, але й риторику цих рішень. Склад Верховної Ради СРСР визначався головним чином в партійному апараті, де встановлювались класові, національні, вікові, професійні та інші критерії, затвердження кандидатів. Голосування проводилось без будь-яких альтернатив.

Перетворення в життя принципу розподілу влади в значній мірі залежить від перебудови самих основ соціально-економічної і політичної системи суспільства. Здавалось, що перебудова, яка проголосила ідеї «підробленої демократії і соціальної справедливості», зможе швидко досягти успіху на головних своїх напрямках. Але перебудова здалась складним процесом, що в значній мірі відбилось на функціях Ради. Хоча на сьогоднішній день СРСР більше вже не існує, його досвід може слугувати добру службу республікам, які формують свою незалежність.

Тут було б доцільно повернутись до періоду перебудови, а точніше до 1988 року - до часу виборчої реформи. Звичайно, що оцінка її виборчої системи, так і результат виборів 1988 року не може бути однозначною. Народжувана демократія в той час була слабою, не мала ні досвіду, ні міцних традицій наштовхувалась на міцні опори з боку консервативних сил.

Мабуть, немає сенсу повертатись до дискусій про плюси і мінуси прямих виборів від організацій. Досвід показував, що вони менш демократичні по відношенню до виборів депутатів по округах. До мінусів слід віднести ту обставину, що у виборчому праві з' явились елементи нерівності, слабкими опинились зв'язки депутатів від громадських організацій з населенням, спостерігалось замкнутість, свого роду клановість в виборі кандидатів. Якщо співставити розвиток «влад» в сучасному світі, то без особливої складності з'ясовується, що найбільшою динамікою відзначається виконавча влада. В багатьох країнах введені нові форми й методи їх здійснення. Це не означає, що інші гілки влади є консервативними і залишаються статичними. Виконавча влада більш сприйнятлива, чуттєва до перебігу подій, пов'язана з багатьма тисячами зв'язків, видимих і невидимих. Вона відповідає своєму призначенню тоді, коли не лише уловлюються і відображаються зміни, які відбуваються, як в суспільстві в цілому, так і в окремих цього сферах, але передбачаються такі зміни, створюються передумови для їх впровадження. Тенденцією останніх десятиліть стало відносне посилення, зміцнення виконавчої влади. Така тенденція може розвиватись, як відкрито, так і приховано, до певного моменту непомітно.

Характерно, що міцна і авторитетна виконавча влада стає необхідною в умовах, коли в суспільстві неузгоджені інтереси різних політичних сил, створюються критична ситуація. Закони перестають відігравати попередню роль, а парламент самостійно не в змозі переломити негативні наслідки. Виконавча влада в попередньому становищі неспроможна ефективно здійснювати свою діяльність. Динамізм виконавчої влади криється в її функціях, умовно яких називають правозастосовчими. Слідуючи теорії розподілу влади, не можна не підкреслити зв'язок виконавчої влади із законом. В законі встановлюється завдання й компетенція основи організації і форми діяльності установ виконавчої влади. З одного боку закон - це обов' язки і обмеження, які повинні суворо дотримуватись виконавчою владою. З другого боку - вихідна база для вільного розвитку виконавчої влади. Законодавче регулювання в цій сфері покликано сприяти досягненню максимально можливого результату.

Разом із тим потрібно сказати і про інші властивості виконавчої влади. Її функції при всьому бажанні неможливо вмістити в такі досить широкі поняття як виконання законів і правозастосовна діяльність. В умовах, коли необхідно швидко реагувати на ситуацію, яка змінюється в суспільстві або в окремих областях, виконавча влада найчастіше не може мати законодавчу основу для вирішення актуальних питань поточної політики, як фундаментальної так і зовнішньої. В межах загальних повноважень виконавча влада використовує конкретні заходи за своїм бажанням.

Аргументи проти президентських посад зводились до того, що таким чином послаблюються центральна влада, здійснювала