Обґрунтовуючи свої погляди, Л. Штейн писав: «Самоуправління - це перша форма, у якій досягає свого втілення ідея вільного управління як організованої участі громадян у функціях виконання взагалі та й управління особливо. Воно виникає не стільки завдяки вільній та самостійній волі окремих громадян, скільки завдяки особливості таких відносин, які породжують та роблять цю участь необхідною. Як висновок - система такого самоуправління базується на системі цих очевидних чинників, що її породжують. Тому слід виходити з погляду, що самоуправління, як і його очевидні основи, охоплюють цілу державу і таким чином створюють іншу органічну систему виконання поряд із системою управлінською, і що із поєднання цих систем виникає право їх обох» [7, c. 96].

Л. Штейн вважав громаду основною структурною одиницею системи місцевого самоврядування: «...громада є батьківщиною вільного управління, а народ без вільної громади, при будь якому вільному державному устрої, буде адміністративно рабським народом» [7, с. 132]. Вчений виходив з позиції, що дійсне ефективне державне управління виявляється не через вміння адміністративно підкоряти, а в здатності створювати системи, які самоорганізуються з існуючих елементів. У своїй концепції Л. Штейн велику увагу приділяв безпосереднім функціям самоврядування, задля виконання яких і є єдиною умовою збереження і ефективного існування системи місцевого самоврядування.

Пропагуючи державний характер самоуправління, Л. Штейн, вбачав його гарантії самостійності в тому, що органи місцевого самоврядування не є органами державної влади, а органами територіальної громади, на які держава покладає здійснення відповідних завдань та функцій державного управління. Він виділяв два види функцій органів місцевого самоврядування: функції, що виходять із самостійності органів самоуправління (називав їх закономірними або вільними), та ті, які випливають із їх органічного ставлення до єдності держави (називав їх службовими, державними). Причому, основою організації місцевого самоуправління він вважав общину, яка, на його думку, призначена і здатна - звужено для своїх обмежених рамок - створювати основні форми та органи держави. Вона має своє облаштування і управління і, маючи в членах магістрату щось подібне до міністрів, повинна розвивати систему відповідальності та судимості. І саме общинний лад, на думку Л. Штейна, є серцевиною самоуправління, община є основою вільного управління, і народ без вільної общини, при будь-якому вільному державному облаштуванні, не буде вільним, буде адміністративно залежним. Ця думка знаходить своє продовження в поглядах А. де Токвіля, який зазначає, що «община є тим єдиним об'єднанням, яке так добре відповідає самій природі людини, адже повсюдно, де б не збирались разом люди, община виникає сама по собі» [6, с. 65].

Коли під впливом перемог Наполеона в різних державах Європи почали запроваджувати французьку муніципальну систему, то в Пруссії прийшов зворот у напрямі відродження державного життя. Проявилося це передусім у створенні нових самоврядних інституцій, цілковито відмінних від французької системи. Наслідком реформ з метою відродження Прусської держави великого значення набула міська ординація від 19 листопада 1808 р., - проект міністра Штейна.

До виникнення ідей Л. Штейна спричинилася історична пам' ять про вільні середньовічні корпорації Німецьких міст. За словами Ю. Панейка, вплив на них мали закони французької конституанти і розвиток англійських стосунків, а, крім цього панівна тоді в Німеччині теорія про свободу громади, яка була реакцією проти абсолютної державної влади, що від часів 30-літньої війни знищила всю самостійність німецьких середньовічних міст [5, c. 52].

Л. Штейн зумів використати всі ці впливи. Він створив проект, який розцінюється як magna charta для прусських міст і є основою для розвитку німецького самоврядування взагалі та вихідною точкою для реорганізації прусського державного устрою. Закон з 19 листопада 1808 р. визнав міську громаду як «політичну істоту». Провідною думкою Л. Штейна було організування міської громади в дусі суспільної самостійності.

За концепцією Л. Штейна, місто мало, за допомогою вибраних органів, завідувати своїми справами як суспільство, яке має власне життя і складається із загалу громадян. Його наміром було не так створити з міст публічно-правні корпорації, як радше притягти міських громадян до участі в публічній адміністрації. Через суспільну діяльність у громадському самоврядуванні громадянин мав уважати себе членом державного організму [5, c. 52].

З підданця поліційної держави Л. Штейн хотів створити громадянина, який бере діяльну участь у виконанні державних завдань. В цьому була передусім виховна мета. Однак при тодішній політичній ситуації в Пруссії Штейнові не вдалося притягнути загал громадян держави до публічної адміністрації. З привілеїв самоврядної реформи отримало переваги передусім німецьке міщанство. В ті часи це була найбільш ініціативна суспільна верства, притягнення якої до публічної служби дало хороші результати для культурного і матеріального розвитку німецьких міст. Народ повинен звикнути до того, наполягав Л. Штейн, що він сам може керувати своїми власними справами, і мусить вийти з дитячого стану, в якому хотіло б тримати людей завжди неспокійне, завжди готове до послуг правління. Вчений наполягав на тому, що «службовий механізм у колегіях розіб'ється через прийняття людей з гущини практичного життя, а на його місце прийдуть живий, повний прямувань творчий дух і зачерпнуте з запасів природи багатство поглядів та почувань» [5, c. 52].

Мета самоврядування за Л. Штейном відрізняється від французької політичної думки ХІХ століття, яка трактує