Вітчизняний дослідник теоретичних основ самоврядування в європейських країнах Ю. Панейко, відзначає, що організацію міської ради Л. Штейн базує не на старій, станово корпоративній основі, а на новочасній засаді репрезентації, взятій з французьких революційних законів. Міська рада складається з міських радних, обраних на підставі безпосереднього і таємного голосування. На думку Ю. Панейко, склад магістрату, зорганізованого за планом Л. Штейна, є взірцем адміністрації, через те, що він поєднує два гармонійні чинники: поруч з платними, професійними урядовцями, що мають фахове знання, до складу магістрату належать теж почесні члени, як представники громадян. За законом перебування при владі платних професійних урядовців становить 12 років, а почесних - 6 років. Л. Штейн мав намір зробити міську управу незалежною від змін політичних тенденцій і тим самим забезпечити значимість міської адміністрації [5, c. 53].

Під впливом теорій про поділ державної влади Л. Штейн базує правові відносини магістрату та міської ради на матеріальному і формальному поділі функцій та на системі взаємної незалежності. Тому, на його думку, не припускалось одночасне виконання функцій члена магістрату і міської ради, бурмістер був тільки головою магістрату, а міська рада обирала для себе окремого голову.

Міська рада була контрольним органом, якому належало право давати загальні вказівки щодо адміністрування громадськими справами. Також міська рада завідувала фінансами міста. Репрезентантом громади та виконавчим і завідуючим органом був магістрат. Хоч у своїй діяльності він керувався ухвалами міської ради, однак магістрат мав право перевіряти легальність цих ухвал. В останньому випадку магістрат міг внести протест до надзірної влади і не допустити, щоб незаконна ухвала втілилась у життя. Однак система координації органів двох міських влад, провідною думкою якої була рівновага та контроль між двома владами, не була в штейнівській ординації проведена послідовно [5, c. 53]. На нашу думку, дана ординація і не могла бути проведена послідовно, адже в умовах державницької концепції розбудови міської влади магістрат як виконавчий орган перебирає на себе більше повноважень, ніж орган, який його обрав.

Отже, поряд із «політичними теоріями», ряд вчених, відстоюючи самостійність місцевого самоврядування по відношенню до місцевого державного управління, бачили її не лише у незалежному щодо держави становищі посадових осіб самоврядування, а у тому, що органи місцевого самоврядування виступають органами територіальної громади, - відокремленими від держави юридичними особами, на які держава покладає здійснення відповідних завдань та функцій державного управління. Зазначені доводи, на думку їх прихильників, носили суто юридичний характер та відображали юридичну складову змісту самоврядування на відміну від вже розглянутої політичної його складової.

Л. Штейн як найбільш відомий представник цього напрямку наголошував на тому, що самоврядні територіальні колективи є особливими суб' єктами права, особливими юридичними особами, що вступають у юридичні відносини з державою. Саме ця обставина відрізняє органи місцевого самовря- дування від державних органів, які діють від імені і в інтересах держави, не маючи якихось особливих, власних інтересів [5, c. 54].

На думку авторів, органи місцевого самоврядування, як юридичні особи, у виконанні власних та делегованих повноважень залежать від податкової та фінансової державної системи і можливість що- небудь розпочати на місцевому рівні більше залежить від загальної ситуації в державі, ніж від місцевих обставин.

Проаналізувавши погляди представника німецької юридичної школи Л. Штейна можна зробити висновок, що ідеї вченого щодо організації місцевого самоврядування як низового, демократичного підвиду державного управління на місцях, суб'єктом якого є жителі поселень й адміністративних територій, а змістом місцеві проблеми не втратили своєї актуальності і можуть бути використані в сучасній практиці розбудови місцевого самоврядування в Україні.

ЛІТЕРАТУРА

Еллинек Г. Общее учение о государстве. - Том 1: Право современного государства. - СПб.: Издание юридического книжного магазина Н.К. Мартынова, 1908. - 599 с.

Коркунов Н.М. Русское государственное право. - Т.П., СПб., 1909. - Т. 2. - 525 с.

Матвеев В.Ф. Теории самоуправления в современной науке // Вестник права. - 1905. - № 1. - С. 165-183.

Павко А. Концептуальні засади муніципальної політики [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.viche.info/journal/1006/.

Панейко Ю. Теоретичні основи самоврядування. - Львів: Літопис, 2002. - 196 с.

Токвиль А. Демократия в Америке: Пер. с франц. / Предисл. Гарольда Дж. Ласки. - М.: Издательство «Весь Мир», 2000. - 560 с.

Штейн Л. Учение об управлении и право управления со сравнением литературы и законодательства Франции, Англии и Германии (Перевод с нем. Под ред. И.Е. Андреевского.). - СПб.: Типография В.В. Пратцъ, 1987. - 594 с.