Також для авторитарного характеру властивим є радикальний консерватизм: «Авторитарна особа схиляється перед минулим: що було - буде вічно; хотіти чогось такого, чого не було раніше, працювати в ім'я нового - це або безумство, або злочин» [3, с. 220].

Таким чином, авторитарна особистість, за Фроммом, характеризується схилянням перед будь-якою силою, захопленням чинною владою; нетерпимістю; презирством до слабкості; фаталізмом; ригідністю; консерватизмом і, що найважливіше в межах нашого дослідження, прагненням до підкорення.

Надзвичайно важливим феноменом, якому дає характеристику автор, є «конформізація» або ж політика погодництва й автоматики. Якщо перший механізм втечі від свободи, що розглядався нами вище і для якого характерні садистсько- мазохістські тенденції, більше характерний для держав із тоталітарним, авторитарним режимом, то явище «вимушеного конформізму», яке полягає у відмові від самого себе та перетворенні людини на автомат (homo automaton) при впевненості самого індивіда, що він керується виключно власною волею та власним вибором, характерне для так званих сучасних демократій.

Історичний розвиток людства, на думку Фромма, доцільно поділити на наступні послідовні стадії за критерієм визначення пануючої влади:

Панування церкви.

Влада держави.

Влада розсудку та громадської думки, які стають

головними знаряддями конформізації [3, с. 323].

Тобто зараз людство якраз переживає епоху

ілюзорної свободи, автоматики реакцій та вимушеного конформізму.

Саме тому цей механізм, конформізація та автоматика, є рятівним рішенням для більшості нормальних індивідів у сучасному суспільстві. Для того, щоб уникнути проблем самотності та тривожності у цьому випадку, «... індивід перестає бути собою; він повністю засвоює тип особи, пропонований йому загальноприйнятим шаблоном, і стає таким самим, як усі інші, і таким, яким вони хочуть його бачити. Зникає відмінність між власним «я» і навколишнім світом, а разом з тим і усвідомлений страх перед самотністю і безсиллям» [3, с. 240].

Для людини, що обрала для себе конформізацію як засіб позбавлення від свободи, уникнення відповідальності та конфліктів із зовнішнім світом, характерні, перш за все, псевдобажання, псевдомислення та псевдопочуття, тобто всі три психічні акти - вольова спрямованість, думка та почуттєве сприйняття - замінюються відповідними шаблонами. А відтак більшість досягнень сучасної демократії зводяться нанівець, оскільки «право виражати власні думки дійсно має якийсь сенс тоді і лише тоді, коли ці думки дійсно існують» [3, с. 307].

Внаслідок існування цілого ряду актів псевдодіяльності і використання людиною шаблонів, які дають їй лише ілюзію вільного вибору та повноцінної свободи, ми можемо говорити про підміну справжньої особистості так званим «псевдо-«я», яке «... лише виконує функцію, приписану йому зовні» [3, с. 263], тобто людина може почувати себе комфортно у суспільстві лише за умови, якщо вона відповідає усім параметрам соціальної ролі та соціального статусу, які визначені для неї соціумом.

Таким чином, розглянувши особливості механізму поведінки погодництва та автоматики, Е. Фромм формулює імператив конформізації: «людина може бути упевнена в собі лише в тому випадку, якщо живе відповідно до очікувань інших» [3, с. 325]

Отже, конформізація, як явище погодництва та автоматики, логічно доповнює проблематику прагнення до підкорення та уточнює поняття свободи у її дуалістичному тлумаченні.

Таким чином, ми можемо дійти висновку, що, не дивлячись на те, що підкорення прийнято вважати категорією, неминуче пов'язаною із застосуванням примусу, ми зіштовхуємося із особливим типом «добровільного підкорення», із існуванням не просто пасивної згоди, а навіть стійкого прагнення до підлеглості. Цей факт дозволяє нам по-новому розглянути концепти свободи, розкрити нові характеристики авторитарної особистості та явища конформізації.

Загалом після розгляду феноменів існування садистсько-мазохістських тенденцій, авторитарного характеру та конформізації, охарактеризованих у праці Е. Фромма «Втеча від свободи», можна підсумувати, що хоча кожен з цих концептів має свої специфічні причини, прояви та особливості, спільним для них є неминучий зв'язок із добровільним підкоренням і наполегливим прагненням до нього, а також неминуча втрата власного «я», що унеможливлює розвиток позитивної свободи. Саме в подальшому аналізі вищеназваних феноменів у працях інших представників зарубіжної політичної думки 30-70-х років ХХ століття та їх порівнянні із аналогами, розкритими Е. Фроммом, можуть полягати перспективи подальших розвідок у даному напрямку.

ЛІТЕРАТУРА

Критика современной буржуазной теоретической социологии / А.П. Ковалев, С.М. Митина, Э.А. Орлова и др.; Ред. Г.В. Осипов. - М.: Наука, 2003. - 274 с.

Роменець В.А. Історія психології ХХ століття [Текст]: Навч. посібник / В.А. Роменець, І.П. Маноха; вст. слово В.О. Татенко. - К.: Либідь, 1998. - 992 с.

Фромм Э. Бегство от свободы / Э. Фромм. - Мн.: Харвест, 2003. - 384 с. - (Философия. Психология.)