УДК 32(091):352

Лушагіна Т.В.

ПОЛІТИЧНА ДУМКА КІНЦЯ ХІХ - ПОЧ. ХХ СТ. ЩОДО РОЛІ ГРОМАДИ У РОЗБУДОВІ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ: ПОЛІТОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

Стаття присвячена розгляду теорій територіальної громади представників української політичної думки кінця XIX - початку XX століття. У ній доведено, що ідеї українських політичних діячів та науковців не тільки не втрачають своєї актуальності, а навіть навпаки можуть допомогти сформувати дійсно ефективну модель місцевого самоврядування в Україні.

Ключові слова: політична думка, громада, територіальна громада, публічна влада, народовладдя, самоврядування, суб'єкт самоуправління, право на самоуправління, адміністративна реформа.

Статья посвящена рассмотрению теорий территориальной громады представителей украинской политической мысли конца XIX - начала XX столетия. В ней доведено, что идеи украинских политических и научных деятелей не только не теряют своей актуальности, а даже наоборот могут помочь сформировать действительно эффективную модель местного самоуправления в Украине.

Ключевые слова: политическая мысль, громада, территориальная громада, публичная власть, народовластие, самоуправление, субъект самоуправления, право на самоуправление, административная реформа.

The article is devoted to the theory of the territorial society of the representatives of the Ukrainian political thought at the end of XIX - the beginning of XX century. It shows that the ideas of Ukrainian political and scientists can form a really effective model of the local government in Ukraine.

Key words: political thought, community, territorial community, public power, power of people, self-governance, subject of self-governance, right for self-governance, administrative reform.

Основою розвитку будь-якого демократичного суспільства є наявність принципу народовладдя. Принцип народовладдя в країні передбачає, що народ здійснює публічну владу самостійно і незалежно, виключно у своїх інтересах. Законодавчо унормована реалізація цього принципу на Україні повинна сприяти реальному залученню громадян до реалізації своїх прагнень та інтересів, а також управління державними справами, відповідно до законодавства країни.

Хоча Україна вісімнадцять років тому стала на шлях побудови незалежної демократичної держави, проте здійснення принципу народовладдя більшою мірою залишається на декларативному рівні.

Відповідно до законодавства України, принцип народовладдя реалізується через представницькі інститути, серед яких органи місцевого самоврядування. Запорукою ефективного функціонування органів місцевого самоврядування є наявність дієвої територіальної громади, що на сьогодні є досить актуальним і проблематичним. Це пов'язано, в першу чергу, із тим, що система місцевого самоврядування протягом усього періоду незалежності України зазнавала чималих змін. Починаючи з 1990 року і до прийняття Конституції 1996 року, інститут місцевого самоврядування був предметом майже щорічної трансформації, що передбачала різні ступені децентралізації влади: від централізованої системи так званої «матрьошки» (коли ради різних рівнів перебували у відносинах підпорядкування) до децентралізованої на зразок англоамериканської моделі системи місцевої публічної влади [4]. Але і на сьогодні система місцевого самоврядування залишається малодієвою і майже неефективною.

Отже, зрозуміло, що проблеми місцевого самоврядування та територіальної організації населення є досить актуальними для розбудови публічної влади в Україні. Вирішення даних проблем відбувається як на практичному, так і на теоретичному рівнях, як зокрема, в роботах М. Орзіха [15], М. Баймуратова [1], Ю. Панейко [15], Г. Графського, М. Єфремова, В. Карпеца [8] та ін. Учені розглядають питання історії становлення правових концепцій міського самоврядування, їх практичну реалізацію, здобутки, вади та наслідки.

Проблеми народовладдя та територіальної організації населення не є викликом теперішнього часу, а є лише їх актуалізацією. Більшість сучасних дослідників у вирішенні зазначених проблем звертаються до досвіду іноземних країн, майже не звертаючи уваги на власні історичні надбання. Саме ж дослідження питання територіальної громади в історії української політичної думки сягає своїм корінням глибоко в історію. Особливу увагу даним проблемам починають приділяти вітчизняні дослідники і політичні діячі кінця ХІХ - поч. ХХ ст., наприклад, В. Липинський [12], М. Драгоманов [7], І. Франко [23], Л. Українка [22], В. Кучабський [11], В. Старосольський [19], С. Томашівський [21].

Метою даної статті є політологічний аналіз української політичної думки кінця ХІХ - поч. ХХ ст. щодо ролі громади в розбудові публічної влади, характеристика концепцій громади та їх порівняння з практикою побудови місцевого самоврядування України.

До розуміння поняття та функцій територіальної громади як у кінці ХІХ - поч. ХХ ст., так і сьогодні не існує єдиного підходу та однієї теорії. У загальному вигляді основні положення щодо територіальної громади містяться в Конституції України та законодавчих актах України, серед яких - Закон України «Про місцеве самоврядування».

Незважаючи на те, що в Україні існують основні законодавчі положення щодо територіальних громад, все ж таки ці положення не відбивають чітко статус і функціональність територіальних громад у системі політичного розвитку та державного будівництва.

Сьогодні в Україні функціонування територіальних громад має низку проблем, що потребують негайного вирішення. Наприклад:

недостатнє вивчення територіальних громад як суб'єктів місцевого самоврядування, що, безумовно, негативно віддзеркалюється на нормативній регламентації статусу цих соціальних спільнот;

у практичній діяльності більшості територіальних громад навіть відсутні статути, немає спеціальних положень місцевих рад. Через це в тих містах, де є ухвалені статути, механізми громадської участі відрегульовано на користь не громади й громадянина, а органу місцевого самоврядування. Це унеможливлює реалізацію прав громадян

на участь у вирішенні питань місцевого значення. Результат - ми отримуємо, як мінімум, неефективне управління, загострення соціальних конфліктів та широке розповсюдження радикальних форм громадського волевиявлення, таких як мітинги, пікети, страйки. Якщо