По-перше, слід приділити увагу дефініції поняття «територіальна громада». Так, М. Драгоманов у своїй роботі «Переднє слово до громади» часто ототожнює поняття «громада» та «товариство» з «народом», зазначаючи, що народ (велике товариство) має складатися з невеликих громад, об' єднаних на основі спільного інтересу і прагнення до колективного вирішення проблеми [7].

Дана позиція Драгоманова віддзеркалюється в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», де зазначається, що територіальну громаду формують жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об' єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний це нтр [16]. Тобто об'єднання громадян в даному випадку повинно відбуватися на основі територіального показника, що має включати реалізацію інтересів територіальної громади даного регіону.

В концепції В. Липинського об'єднання громадян також має відбуватися на основі спільної ідеї. В теорії Липинського досить чітко визначені фактори територіальної організації населення: мова, звичаї, патріотизм. Громадяни, об' єднанні за відповідними факторами, повинні виступати за реалізацію спільних інтересів.

Стосовно Закону України «Про місцеве самоврядування» цікавим є те, що до ст. 19 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» наголошує, що в розбудові органів місцевого самоврядування в Україні повинні враховуватися історичні, національно-культурні, соціально-економічні та інші особливості здійснення місцевого самоврядування, котрі повинні бути закріплені в статуті територіальної громади села, селища, міста [16].

Крім того, у визначенні територіальної громади В. Липинський, керуючись концепцією територіального патріотизму, зазначає, що створення територіальної громади повинно здійснюватися з метою пробудження почуття солідарності та єдності між усіма постійними мешканцями української землі, незалежно від їхнього етнічного походження, соціально - класової належності, віросповідання, соціально- культурного рівня.

Дана ідея є досить цікавою, оскільки в сучасних концепціях територіальної громади ведеться дискусія щодо громадянства та національної приналежності членів територіальних громад.

Так, наприклад, М. Орзіха зазначає, що члени територіальної громади не обов'язково повинні володіти громадянством або постійно проживати на даній території (на чому наполягає більшість дослідників) - вони можуть на ній працювати, володіти нерухомим майном або бути платниками комунальних податків [14]. О. Батанов характеризує територіальну громаду як «територіальну спільність, що складається з фізичних осіб - жителів, що постійно мешкають, працюють на території села (або добровільного об'єднання в спільну громаду кількох сіл), селища чи міста, безпосередньо або через сформовані ними муніципальні структури вирішують питання місцевого значення, мають спільну комунальну власність, володіють на даній території нерухомим майном, сплачують комунальні податки та пов'язані територіально-особистісними зв'язками системного характеру» [3]. Як бачимо, в даних теоріях існують розбіжності, але в їх основу можна покласти ідею Липинського щодо територіального патріотизму та об'єднання навколо спільної ідеї. Це ще раз підкреслює що теорії В. Липинського та М. Драгоманова цілком відповідають вимогам сучасності, адже основні детермінанти об'єднання громадян у територіальні громади як на поч. ХХ ст., так і в ХХІ ст. майже не змінилися.

По-друге, якщо розглядати функції територіальних громад в політичних концепціях кінця ХІХ - поч. ХХ ст., то тут також існують певні розбіжності в теоріях. Наприклад, М. Сціборський надає право територіальній громаді вирішувати питання щодо розвитку і потреб даної території, фактично надаючи територіальним громадам права ініціативи щодо економічних ресурсів регіону. «Громади, волості, містечка, міста, повіти та вищі одиниці самоуправи мають право вирішення питань про місцеві добра та потреби в межах своєї території, оскільки державна адміністрація не прилучила певної справи до обсягів свого діяння» [20]. Дана позиція М. Сціборського є досить актуальною на сьогодні, адже між політиками та науковцями ведеться активна дискусія щодо надання ширших повноважень органам місцевого самоврядування в бюджетній сфері. Теорія М. Сціборського знаходить своє відображення в ст. 143 Конституції України, яка визначає основні функції територіальних громад. Наприклад, до таких функцій належать: управління майном, що є в комунальній власності; затвердження програм соціально-економічного, культурного розвитку та контролювання їх виконання; затвердження бюджетів та встановлення місцевих податків і зборів відповідно до закону; утворення, реорганізація та ліквідування комунальних підприємств, організацій і установ, а також вирішення інших питань місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції [9]. Проте якщо порівняти дані функції з теорією М. Сціборського, то доходимо висновку, що повноваження органів місцевого самоврядування мають бути більш широкими. Громада повинна вирішувати всі проблеми щодо розвитку своєї території.

Слід зазначити, що сучасні дослідники відповідно до поставленої проблеми визначають особливість побудови системи української моделі організації влади на місцях. Так О. Бориславська зазначає, що особливістю української моделі організації влади на місцях є те, що місцеві органи виконавчої влади створюються і діють не з метою здійснення контрольно-наглядових функцій щодо законності діяльності місцевого самоврядування, як у західноєвропейських державах, а й беруть на себе основний обсяг повноважень щодо управління відповідними територіями. Фактично чинна система публічної влади на цьому рівні реалізується через систему політичного та економічного двовладдя: діють призначені з центру державні адміністрації і обрані громадами місцеві органи влади. Це призводить до труднощів у розмежуванні повноважень між органами виконавчої