нікому з нині існуючих людей та які б були визнані всіма як речі всезагальні та недосяжні. Іншими словами такі істини називають трансценденціями влади. Такий термін існує в межах суспільно- політичних досліджень та означає загальні ідеї та засади, на яких будується життя та з якими згодні всі в силу того, що ніхто не може уявити, що ці ідеї та засади можливо досягти [8, с. 503-514].
У цьому сенсі поняття транценденції сьогодні прямо співвідноситься з поняттям влади. Пояснюється це так: влада існує в обмін на те, що люди живуть у сформованому нею порядку, де надається безпека, транспортні сполуки, можливість жити в історії, державі тощо.
Але ці перелічені речі несумірні з окремою людиною. Тобто, влада здійснює обмін через трансцензус. Людина віддає речі земні (гроші, працю тощо), а отримує - трансцендентальне («божественне»): захист, життя, добробут тощо. В цьому сенсі питання про технологію та організацію влади - це питання про організацію трансцендентального обміну, про предметизацію трансцендентального відношення (незрівняні речі виявляються взаємообмінюваними). Тобто, транценденції - це такі ідеї, що відносяться до речей, які подолати неможливо, до природи, за рахунок яких фіксуються підвалини, на яких будується загальний порядок, змінити який нікому з людей не під силу.
Транценденціям влади протиставляється поняття «народ». Традиційно під народом розуміють людей, суспільство, яке живе в даній системі влади, за даним порядком, заснованим на певних визначених транценденціях. Але народ у схематизмі влади - це не просто населення, мешканці певної території, сукупність людей тощо. Важливо уявляти, що народ з'являється тоді, коли він ці транценденції влади приймає як безумовні та недосяжні ні для кого підвалини існуючого порядку. Саме на них народ орієнтується в подовженні та будівництві свого життя.
Оскільки народ не має безпосереднього доступу до транценденцій, потрібні спеціальні люди, групи людей, організації, інститути та іншого роду утворення, які є всіма визнаними носіями цих ідей та транценденцій. Такі утворення називають інстанціями влади. В політології поняття «інстанція влади» визначає ту чи іншу конкретизацію способів та форм реалізації влади (владної волі) та, водночас, - особливої форми відтворення життя людей.
Через свою винятковість та доступ до недосяжного для інших рівню транценденцій, кожна з інстанцій влади має власний унікальний ресурс. Тому інстанції влади оформлюються на основі певного виключного ресурсу, недосяжного для інших. Способи їх оформлення та становлення можуть бути різними. Як свідчить історія, традиційно інстанції влади оформлюються, перш за все, державними, церковними чи іншого роду інституціональними конструкціями, які фіксували певну винятковість. Але разом з цим, можна навести приклад, як така недосяжність може фіксуватися за рахунок наявності духовного або культурного авторитету, і в даному сенсі інстанція влади зосереджена в одній людині.
Влада, що організує життя у вигляді певного відтворюємого порядку, і життя, якому властиві надмірність та спонтанність, знаходяться в перманентному протистоянні. Життя кожного разу виявляється джерелом виникнення нових ситуативних конструкцій, які проблематизують вже існуючий порядок відтворення, що спирається на сформовані інститути влади. Виникають загрози відтворенню життя та, як наслідок, з'являється зовсім новий тип влади, який, у свою чергу, задає новий тип порядку, здатний зняти проблеми. Такий тип влади, що з'явився в результаті певного «онтологічного стрибка», і буде називатися новою інстанцією влади.
Різні інстанції влади існують у вигляді композиції інстанцій влади, кожна з яких володіє своїм винятковим ресурсом і не залежить від інших. Всі існуючі конструкції та комбінації влади з самого початку створювалися як такі, що складаються з декількох інстанцій (типів влади), кожна з яких формує свою власну цінність та винятковість, недосяжні для інших інстанцій. Поява нових інстанцій влади примушує кожного разу заново створювати композицію влади, перерозподіляти вплив, встановлювати правила взаємодії між інстанціями.
За Р. Шайхутдіновим, кожна інстанція: суверенна всередині себе; володіє винятковим ресурсом; формує свою трансцендентність, перед якою всі рівні (через те, що вона недосяжна для інших); створює свій тип порядку, який регулюється за допомогою даної транценденції; формує свій народ та відповідну еліту; має свої місця присутності [8, с. 518].
Під час формування інстанції влади те, що оформлюється в якості ексклюзивного (виняткового) ресурсу, співвідноситься з транценденцією. Кожна інстанція влади створює (відбудовує, відтворює) певну транценденцію, тобто певний ідеальний порядок (порядок в ідеальній дійсності). Такий порядок (ідею порядку) дана інстанція влади не може покласти під сумнів: він для неї безумовний.
Але у безпосередній формі взаємодіяти з інстанціями влади весь народ не в змозі. Тому повинні бути допоміжні конструкції, які дозволяли б народу взаємодіяти з інстанціями влади і, таким чином, розуміти спільний простір, в якому є порядок, розуміти межі своїх можливостей і в такий спосіб орієнтуватися у світі.
Р. Шайхутдінов вважає, що таких допоміжних конструкцій існує щонайменше дві. По-перше, це різного роду «місця присутності», в яких здійснюється контакт із тією чи іншою інстанцією влади. Наприклад, інстанція церковної влади формує в якості своїх місць присутності храми, священні тексти, літургії та інші ритуали, до яких можуть залучатися люди. Для державних інстанцій влади такими місцями є різного роду установи та відомства. По-друге, існує особливий прошарок людей, які здійснюють перенос транценденцій у народ та навпаки - вимоги народу доводять до інстанцій влади. В історії засвідчено, що такого роду функції