Схематизм влади в такому розумінні реалізується як певна, визначена конфігурація, яка забезпечує певний спосіб взаємодії транценденцій влади, інстанцій влади, еліт, місць присутності та народу. Виникає питання, як така конфігурація існує та як вона фіксується у свідомості людей?

Звичайно, що влада фіксується у свідомості людей вже не у вигляді транценденцій. Транценденції повинні бути недосяжними не тільки фізично, але й інтелектуально. Тоді виходить, що транценденції влади, хоча певним чином й позначаються на ідеології, цінностях та культурних зразках, але певною мірою виявляються небаченими для народу.

Разом із тим, та чи інша композиція інстанцій влади, той чи інший тип влади, певна реалізація схематизму влади існує як певна негласна згода народу на такий тип влади. Одним із перших, хто на це вказав, був Н. Макіавеллі: «Такого роду негласна згода є підґрунтям для визнання та легітимності існуючої влади. Наприклад, легітимації конкретних людей, які можуть входити в ту чи іншу інстанцію влади, а також різноманітних процедур та механізмів здійснення влади» [2, с. 179]. Пізніше його ці ідеї підтримали Ж.-Ж. Руссо, Т. Гоббс, Дж. Локк та Ш.-Л. Монтеск'є, які доводили, що існує перелік базових припущень, ідей, які від народження притаманні людині та на основі яких люди погоджуються на той чи інший тип влади.

Історично Ш.-Л. Монтеск'є був першим, хто зафіксував принцип декількох незвідних друг до друга інстанцій влади. Мова в нього йде не про розподіл влад - не про те, як одну владу поділили на три частини. Монтеск'є стверджує, що існує декілька окремих інстанцій влади, кожна з яких володіє ексклюзивним ресурсом, а цим інстанціям доводиться між собою домовлятися. В цьому аспекті держава - це тільки одна з інстанцій влади, яка володіє доволі визначеним винятковим ресурсом (загальний порядок та однаковість процедур на всій території), та така, що не підмінює собою інші інстанції. Ставлення до держави як до єдиної можливої влади, яке накладається на намагання держави створити моноцентричну конструкцію, створює ту ситуацію послаблення життя, пригнічення політики, вихолощення демократії, які спостерігається на терені пострадянського простору.

Інколи владу розглядають як систему державних органів. «Державна влада - це форма влади, що має монопольне право на видання законів, обов'язкових для всього населення, та спирається на спеціальний апарат примусу, як на один із засобів для дотримання законів і розпоряджень» [4, с. 168]. Тільки державна влада має монополію на те, щоб змусити членів суспільства виконувати її наміри. Державна влада однаковою мірою означає як певну організацію, так і практичну діяльність щодо здійснення цілей і завдань цієї організації.

Однак, провідний принцип сучасний владних політтехнологів протилежний: кількість інстанцій влади повинна не зменшуватися та пригнічуватися, а навпаки, збільшуватися зі швидкістю, що перевищує швидкість ускладнення суспільства. В такому випадку влада створює простір, де люди можуть орієнтуватися та розвиватися, де з'являються свободи та демократія, коли народ може брати участь у досягненні згоди між інстанціями влади.

Якщо простежити, що відбувається з поняттям «влада» в сучасності, то можна стверджувати, що поступово механізми влади, схематизм здійснення влади все більше рефлектується людьми. Якщо раніше влада була непорушною, такою, що не піддавалася технічним діям із боку людини, то поступово вона стає все більш освоєною. Люди навчилися будувати ті чи інші композиції влади, створювати нові інстанції влади, і в цьому сенсі з владою відбувається дещо на зразок коперніканської революції, що мала місце в природознавстві, коли речі, які до того здавалися непорушними, стають умовними і відносно них можливим стає застосування технічних дій.

Починаючи з часів революцій, що змінюють тип влади, стає зрозумілим, що інстанцій влади може бути декілька. Попередні проблеми в Європі, пов'язані з конфліктами двох інстанцій влади - влади церкви та влади держави (монарха) - завершилися створенням особливої композиції цих двох інстанцій. Але з плином часу інстанцій влади стає все більше. Зокрема, існування влади у вигляді судової, виконавчої та законодавчої інстанцій стає звичним. В Європі виникають демократичні суспільства, в яких нові інстанції можуть з' являтися відповідно до появи нових трансценденцій, нових виняткових ресурсів. У сучасний момент також можна вказати на те, що триває процес ствердження нових інстанцій влади - органів місцевого самоврядування. Питання лише про те, який винятковий ресурс вони мають та на які транценденції спираються.

Чарльз Тіллі вважає, що в сучасний момент відбувається трансформація конфігурації влади в суспільстві внаслідок протікання трьох процесів: інтеграції мереж довіри, ізоляції категоріальної нерівності та ліквідації незалежних центрів влади, які вдаються до насилля та примусу [7, с. 232]. Зупинимося детальніше на кожному зі зазначених процесів із метою з'ясування, що саме змінюється в сучасній владі.

Довіра передбачає, що суб' єкт ставить певний результат у ризикову залежність від можливого злочину, помилок або невдач іншого. Взаємини довіри поєднують людей, які регулярно піддають себе ризику. Можна дати наступне визначення мережам довіри: «в них здійснюються різноманітні зв'язки, головним чином, довговічні та міцні, які люди зав'язують стосовно цінних, важливих та довготривалих ресурсів та підприємств, піддаючись ризику можливого злочину, помилок та невдач із боку інших людей» [7, с. 232].

Демократія обов'язково здійснює